ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/284/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Свитязь"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року у справі
за позовом Фермерського господарства "Свитязь"
до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області
про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради
(за участю представника позивача - Курячий А.М.)
Історія справи
Фактичні обставини справи, встановлені судами
1. 14.12.1999 зареєстровано Фермерське господарство "Свитязь" (далі - ФГ "Свитязь", позивач), засновником та головою якого був ОСОБА_1 .
1.1. Відповідно до Статуту ФГ "Свитязь" у редакції від 05.02.2013 фермерське господарство створене на підставі державного акту на право постійного користування землею (без зазначення реквізитів такого акта).
2. Рішенням Васильківської районної Ради народних депутатів від 28 липня 2000 року № 285 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 46,0306 га, яка розташована на території Добровільської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - спірна земельна ділянка) та 12.02.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС 246.
3. Рішенням Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області від 15 листопада 2018 року № 203-14/VII, зокрема припинено право постійного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 46.0306 га з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 12.02.2001 у зв`язку зі смертю землекористувача із переведенням земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення (далі - спірне рішення).
Короткий зміст позовних вимог
4. У січні 2019 року ФГ "Свитязь" звернулося до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (далі - Миколаївська сільська рада, відповідач) про визнання незаконним та скасування спірного рішення щодо припинення права постійного землекористування ОСОБА_1 .
5. Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка була надана в постійне користування саме для ведення селянського (фермерського) господарства, знаходиться у фактичному користуванні ФГ "Свитязь", а його головою та членом є ОСОБА_2 - дочка ОСОБА_1 . Отже, після смерті ОСОБА_1 право землекористування збереглося за позивачем. Спірним рішенням порушено право позивача, оскільки за змістом статей 141 та 142 Земельного кодексу України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано державний акт.
Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
6. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року, у позові відмовлено.
7. Судові рішення мотивовані тим, що земельна ділянка, надана у постійне користування ОСОБА_1 , не залишилась на титулі постійного користування у ФГ "Свитязь", оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала. Позивач не довів наявності свого порушеного права та не надав правовстановлюючих документів у підтвердження існування саме у нього, як юридичної особи, права постійного користування спірною землею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач у жовтні 2019 року звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
9. Статтею 141 Земельного кодексу України та статтею 412 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для припинення права землекористування серед яких відсутня смерть громадянина, якому земельна ділянка надана для ведення селянського (фермерського) господарства. З моменту державної реєстрації фермерського господарства саме воно є землекористувачем земельної ділянки і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника. При цьому на момент створення ФГ "Свитязь" оформлення права користування землею його засновником було необхідною передумовою для створення фермерського господарства і переоформлення отриманого фізичною особою державного акта на створене ним фермерське господарство було неможливим.
10. Суди не дослідили обставину фактичного користування позивачем спірною землею: після смерті ОСОБА_1 ФГ "Свитязь" продовжило використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, проводити на ній господарську діяльність з вирощування сільськогосподарських культур, сплачувати податки, подавати відповідну звітність до контролюючих органів. Отже, спірним рішенням порушено право землекористування позивача, яке захищено статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
11. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 щодо передумов переходу до фермерського господарства прав на землю, у зв`язку з чим зазначає про таке.
12. Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
12.1. Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
12.2. Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
13. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
14. Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення позивача; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
15. Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ "Свитязь", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
16. 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
17. У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
17.1 Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
17.2. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
18. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
19. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
20. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
21. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
22. З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
23. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032