Постанова
Іменем України
03 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 161/14676/17
провадження № 61-45342св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року в складі судді Олексюка А. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі - Управління ДАБІ у Волинській області), яке в ході розгляду справи замінено на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, та просив визнати за ним право власності на збудований об`єкт "Міні-пекарня та магазин по АДРЕСА_1 ", загальною площею 281, 4 кв. м.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 14 вересня 2004 року рішенням Господарського суду Волинської області за ним визнано право власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні по АДРЕСА_1, готовністю на 77 %, площею 266, 1 кв. м.
Зазначав, що будучи власником незавершеного будівництва ним було проведено будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин за зазначеною адресою.
14 вересня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2004 року йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 657288 загальною площею 0, 0985 га для обслуговування міні-пекарні та магазину. Після завершення будівництва 23 березня 2016 року ним виготовлений технічний паспорт, відповідно до якого загальна вартість будинку становить 350 617 грн. Пізніше з`ясувалось, що проведені ним роботи з завершення будівництва міні-пекарні та магазину є самовільним будівництвом.
З метою прийняття в експлуатацію та подальшого оформлення права власності на вказане нерухоме майно, він подав до Управління ДАБІ у Волинській області декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта.
Проте, повідомленням Управління ДАБІ у Волинській області від 26 грудня 2016 року йому відмовлено в реєстрації зазначеної декларації з тих підстав, що ним подана неповна інформація, найменування закінченого будівництвом об`єкта не відповідає рішенню суду від 14 вересня 2004 року про визнання права власності на незакінчене будівництво приміщення виробничої майстерні, тому необхідно надати рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт міні-пекарні та магазину по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, вважає, що він позбавлений можливості в установленому законом порядку подати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та оформити право власності на нього, у звʼязку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що передбачені законом підстави для визнання за позивачем права власності на міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1 відсутні, оскільки ним не надано доказів на підтвердження отримання в установленому законом порядку на вказаний об`єкт самочинного будівництва дозвільних документів та проектної документації, а також документів щодо введення його в експлуатацію.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивач звернувся до суду із даним позовом до неналежного відповідача - ДАБІ у Волинській області, що є окремою підставою для відмови в позові, оскільки позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути пред`явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Торчинська селищна рада.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів на зміст статті 331 та на частину другу статті 376 ЦК України є неправильними, оскільки положення статті 331 ЦК України не стосуються самочинного будівництва, а норма частини другої статті 376 ЦК України носить загальний характер. Вважає, що при ухваленні судових рішень суди повинні були керуватись виключно положеннями частин третьої, четвертої статті 375, частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК України та встановити або заперечити факт порушення прав інших осіб.
Зазначає, що визнання права власності судом на самочинно збудовані об`єкти передує прийняттю в експлуатацію, а отже неприйняття в експлуатацію не може бути причиною відмови в визнанні права власності.
Окрім цього вказує, що під час розгляду справи суди безпосередньо не дослідили докази в справі, зокрема, лист Мінрегіону від 14 серпня 2018 року, що є порушенням норм процесуального права.
Також вважає безпідставним посилання апеляційного суду на неналежність відповідача, так як ДАБІ України є єдиним державним центральним органом, уповноваженим здійснювати прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об`єктів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 квітня 2019 року справа № 161/14676/17 надійшла до Верховного Суду.
Представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України Бутулай І. І. надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Господарського суду Волинської області від 14 вересня 2004 року за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні по АДРЕСА_1 , готовністю на 77 %, площею 266, 1 кв. м.
14 вересня 2006 року Торчинською селищною радою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2004 року видано державний акт серії ЯА № 657288 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0985 га для обслуговування міні-пекарні та магазину в смт Торчин Луцького району.
Установлено також, що позивач як власник незавершеного будівництва провів будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1 .
Актом позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства від 24 лютого 2017 року встановлено, що вищевказане будівництво проводилось без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено абзац 3 частини першої статті 25 Закону України "Про основи містобудування".
Відсутність дозволу на виконання будівельних робіт також підтверджується постановою по справі про адміністративне правопорушення № 98 від 01 березня 2017 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 850 грн, який ним сплачений згідно квитанції ПАТ "Приватбанк" від 01 березня 2017 року № 0.0.717275004.1.
З повідомлення Управління ДАБІ у Волинській області від 26 грудня 2016 року № 1003-3.7/3252-16 суди виявили, що позивачу було відмовлено в реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації міні-пекарні та магазину по АДРЕСА_1 . Дане повідомлення мотивоване тим, що позивачем подана неповна інформація, найменування закінченого будівництвом об`єкта не відповідає рішенню суду від 14 вересня 2004 року про визнання права власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні, тому необхідно надати рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт міні-пекарні та магазину.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).