Постанова
Іменем України
30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 299/1523/16-ц
провадження № 61-6131св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
| позивач за первісним позовом- ОСОБА_1, відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1, |
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук Василь Васильович, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року під головуванням судді Рішко Г. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 19 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується розпискою, за умовами якого він надав відповідачці у борг грошові кошти в розмірі 25 000 євро на строк до 25 грудня 2015 року.
Вказував, що у визначений у розписці строк ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань не виконала, грошові кошти не повернула.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 703 250 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 10 056, 48 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 23 200 грн та судові витрати.
22 листопада 2016 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що гроші у ОСОБА_1 не позичала, будь-які зобов`язання перед останнім у неї відсутні. Розписка була написана під диктовку та психологічним тиском з боку ОСОБА_1 .
Посилаючись на безгрошовість договору позики, а також відсутність справжньої волі на укладення такого договору у зв`язку із застосуванням до неї психічного тиску та погроз з боку відповідача, ОСОБА_2 просила визнати недійсною розписку від 19 вересня 2019 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 703 250 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 10 056,48 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 23 200 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не доведено безгрошовість договору позики, а також, що розписка написана нею під психологічним тиском та погрозами, тому відсутні підстави для визнання такої розписки недійсною на підставі статті 231 ЦК України. Зазначені обставини свідчать про дійсність боргової розписки від 19 вересня 2015 року, а також про те, що сторони діяли добровільно, розпоряджаючись своїми правами та обов`язками на власний розсуд.
Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Встановивши, що грошові кошти за договором позики від 19 вересня 2015 року ОСОБА_1 не повернуті, що свідчить про невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й стягнення з ОСОБА_2 наявної заборгованості.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу відповідно до норм чинного законодавства, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а судове рішення таким, що відповідає обставинам, що мають значення для справи, та вимогам закону.
Що стосується питання про призначення додаткової почеркознавчої експертизи та додаткової психологічної експертизи, то апеляційний суд зазначив, що у клопотанні про проведення такої експертизи перед експертами ставились питання, які не ставились при проведенні первинної експертизи, що суперечить суті додаткової експертизи. Крім того, згідно з інформацією, наданою Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, проведення почеркознавчої експертизи з використанням висновку поліграфа неможливе, оскільки об`єктом почеркознавчого дослідження є почерковий матеріал; психологічне дослідження емоційного стану особи не передбачає проведення опитування з використанням поліграфу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук В. В., в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки всім доказам у справі, зокрема показам свідків як зі сторони ОСОБА_1, так і зі сторони ОСОБА_2, які підтверджують безгрошовість договору позики та написання її під психологічним тиском й погрозами з боку ОСОБА_1 .
Також, в касаційній скарзі містяться посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про проведення комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи залишилися не виконаними з підстав відсутності у Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз фахівця - поліграфолога та оскільки при психологічному дослідженні емоційного стану не передбачено проведення опитування з використанням поліграфу. Клопотання про призначення додаткової судової психологічно-почеркознавчої експертизи судом апеляційної інстанції відхилено, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.
Доводи інших учасників справи
У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Митровка Я. В., який просив касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мишинчук В. В., залишити без задоволення, а рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року - залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
20 травня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав відповідачці грошові кошти в розмірі 25 000 євро на строк до 25 грудня 2015 року.
На підтвердження договору позики ОСОБА_2 19 вересня 2015 року склала розписку, відповідно до якої вона отримала у борг 25 000 євро, які зобов`язувалась повернути до 25 грудня 2015 року.
Відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, грошові кошти ОСОБА_1 не повернула. Оригінал розписки знаходиться у позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.