Постанова
Іменем України
31 липня 2020 року
м. Київ
справа №757/34139/18-ц
провадження №61-6954св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", філія "Центр охорони здоров`я" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",
третя особа - первинна профспілкова організація працівників публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня
2018 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), філії "Центр охорони здоров`я" ПАТ "Укрзалізниця", третя особа - первинна профспілкова організація працівників ПАТ "Укрзалізниця", з позовом, в якому просив: визнати недійсним пункт 8.1 трудового договору від 12 червня 2017 року, укладеного між ним та ПАТ "Укрзалізниця" в частині визначення строку його дії; визнати трудовий договір таким, що укладений на невизначений строк з часу укладення; скасувати наказ від 06 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії "Центр охорони здоров`я" ПАТ "Укрзалізниця"; скасувати наказ (розпорядження) філії "Центр охорони здоров`я" ПАТ "Укрзалізниця" про припинення трудового договору та звільнення 12 червня 2018 року ОСОБА_1 ; поновити його на роботі на посаді першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії "Центр охорони здоров`я" ПАТ "Укрзалізниця"; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулі у розмірі 163 650, 69 грн.
Позов мотивовано тим, що 12 червня 2017 року між позивачем та ПАТ "Укрзалізниця" укладено трудовий договір, на підставі якого позивача призначено на посаду першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії "Центр охорони здоров`я" ПАТ "Українська залізниця".
Наказом ПАТ "Українська залізниця" від 06 червня 2018 року позивача звільнено з посади першого заступника директора з питань економіки та фінансів філії "Центр охорони здоров`я" ПАТ "Укрзалізниця" по закінченню строку трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Не погоджуючись зі строковістю вказаних трудових відносин, позивач вважає умови трудового договору в частині визначення строку його дії такими, що суперечать законодавству України.
Позивач також вважає незаконним припинення трудових відносин з ним з тих підстав, що звільнення відбулось без попереднього погодження відповідачем з профспілковою організацією та з порушеннями строків звільнення особи, що була обрана до складу профспілкових органів відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що звільнення позивача проведено з дотриманням норм трудового законодавства.
Нормами частини першої статті 21 КЗпП України, визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Статтею 43 КЗпП України визначено вичерпний перелік підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (розірвання трудового договору з підстав пунктів1, 2-5 статті 40, пунктів 2, 3 статті 41 КЗпП України).
Встановивши, що позивач з ПАТ "Українська залізниця" уклав трудовий договір, строком дії один рік, з яким він ознайомлений, про що свідчить його підпис та в період дії не оскаржений, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 вже працюючи у ПАТ "Укрзалізниця", виявив бажання щодопризначення його за погодженням сторін на іншу посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору. Виявляючи таке бажання та ставлячи свій підпис під строковим трудовим договором, ОСОБА_1 погодився, що його умови відповідають волі позивача.
У період дії вказаного трудового договору, він оскаржений не був, тобто ОСОБА_1 погодився з його умовами і зокрема зі строковістю трудових відносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що трудовий договір, укладений між сторонами є контрактом, оскільки він не містить такого формулювання. Трудовий контракт укладається з відповідними категоріями працівників, що визначені законодавством, посада позивача до таких не відноситься.
Суди зобов`язані були встановити передбачену частиною другою статті 23 КЗпП України конкретну правову підставу, за якої строковий трудовий договір може бути укладений та вважатись правомірним, що не було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України підлягала встановленню причина, за якої трудові відносин з позивачем не могли бути оформлені на невизначений строк, що також не було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, позивач не укладав трудового контракту. Водночас, трудовий договір, що містить умову та визначає строк його дії, суперечить вимогам закону, а саме частині другої статті 23 КЗпП України, та погіршує становище позивача.
Судами не застосовано до спірних правовідносин частину першу статті 9 КЗпП України, а також висновків Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 23 та частини першої статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Судами не враховано висновків Верховного Суду, відповідно до яких строковий трудовий договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України) в разі, якщо такий строковий договір укладений відповідно до закону. Якщо строковий трудовий договір укладено всупереч статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.
Позивач не висловлював волевиявлення на укладення трудового договору на визначений строк. Також судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення статті 251 КЗпП України, статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", за змістом яких звільнення позивача не допускається без попередньої згоди профспілкового органу та протягом одного року після закінчення строку, на який обирався склад виборного профспілкового органу.
Крім того, судами не враховано, що відповідно до статті 116 КЗпП України, позивачу здійснено не всі виплати при звільненні, 05 вересня 2018 року виплачено премію в сумі 11 354,88 грн та 01 жовтня 2018 року в сумі 5184,66 грн. Різняться і довідки про середньоденну заробітну плату від 02 листопада 2018 року - 3601,48 грн і від 27 липня 2018 року - 3805,83 грн, на підставі якої позивачем проведений розрахунок в суді першої інстанції, а тому середній заробіток, за час вимушеного прогулу, що повинен бути сплачений відповідачем станом на 13 листопада 2018 року становить 403 417,98 грн.
Судами не враховано, що частина друга статті 23 КЗпП України можливість строковості трудових відносин пов`язує не з волевиявленням або підписанням працівником трудового договору, а з наявністю підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, за яких сторони не можуть укласти звичайний безстроковий трудовий договір. Підстав для укладення строкового трудового договору між позивачем та відповідачем згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України не було.
Апеляційним судом не досліджено, що заява позивача не містить будь-яких посилань на строковість трудових відносин, а підписаний позивачем наказ та трудовий договір не визначає інтересів позивача на строковість трудових відносин, як передбачено частиною другою статті 23 КЗпП України.
Не досліджено причин, за яких з позивачем не міг бути укладений трудовий договір на невизначений строк, а також наявності або відсутності підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, зокрема: характер роботи або умови виконання роботи, або інтереси працівника, або визначених законодавством випадків), для укладення між Позивачем та Відповідачем строкового трудового договору.
Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 23, частини першої статті 9, статті 251 КЗпП України, статті 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а також не враховані висновки Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 23 та частини першої статті 9 КЗпП України (без наведення обґрунтування відступлення від правової позиції Верховного Суду України), не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, викладеного в постанові від 17 січня 019 року у справі №760/11151/16-ц (№61-31989св18) та не наведено мотивів відступлення від правової позиції Верховного Суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, АТ "Укрзалізниця", просить залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.