Постанова
Іменем України
30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 200/5083/14
провадження № 61-5781св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, Шевченківська районна у м. Дніпрі рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді
Шевцової Т. В. від 06 грудня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., від 30 січня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування збитків.
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2014 року (справа № 200/14579/13-ц) стягнуто з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості
Ѕ частини домоволодіння та Ѕ частини земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1, у сумі 823 455,50 грн. У межах розгляду зазначеної справи, ухвалою суду від 11 грудня 2013 року було накладено арешт на квартиру
АДРЕСА_2 , яка на момент накладення арешту належала ОСОБА_2 .
Однак незважаючи на наявність судової заборони та рішення про стягнення заборгованості, 18 березня 2014 року відповідач ОСОБА_2 подарував за договором дарування по Ѕ частині квартири
АДРЕСА_2 своїм дітям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вказував, що цей правочин є фіктивним, оскільки 07 березня 2014 року
ОСОБА_2 отримав рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 13 січня 2014 року та 17 березня 2014 року подав на нього апеляційну скаргу, отже на момент укладення договору дарування переслідував єдину мету - уникнення майнового зобов`язання, покладеного на нього за рішенням суду. Зазначає, що протиправними діями відповідача ОСОБА_2 йому спричинені матеріальні збитки в розмірі 823 455,50 грн.
Посилаючись на вищевикладене, просив визнати недійсним договір дарування квартири від 18 березня 2014 року, а також стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь матеріальні збитки у розмірі 823 455,50 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 06 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_2 , укладений 18 березня 2014 року між
ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовано тим, що дії сторін оспорюваного правочину суперечили були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на користь позивача, а тому його слід визнати недійсним на підставі статей 203, 234 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення договору без наміру створення правових наслідків та наявності умисли сторін оспорюваного правочину уникнути виконання рішення суду про стягнення коштів, а тому фіктивність правочину є недоведеною.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року у справі №200/14579/13ц до вирішення спору по суті накладено арешт на квартиру
АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (а. с. 11 т. 1).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 січня 2014 року у справі № 200/14579/13ц, яке набрало законної сили 18 серпня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини домоволодіння у розмірі 48 255,50 грн та
Ѕ частини вартості земельної ділянки у розмірі 775 200 грн, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а всього 823 455,50 грн.
Відповідно до матеріалів цивільної справи №200/14579/13ц, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 07 березня 2014 року отримав копію рішення суду від 13 січня 2014 року.
18 березня 2014 року між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованим), ОСОБА_3 (обдарованою), які є дітьми дарувальника, укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2, відповідно до якого кожним із обдарованих отримано у власність по Ѕ частині квартири.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині визнання недійсним договору дарування, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в частині вирішення позовних вимог про відшкодування збитків колегією суддів не перевіряється.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.