Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 472/1123/19
провадження № 61-2654св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В.,
Данилової О. О., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 липня 1997 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстрована та проживає ОСОБА_2, яка не є її родичем та членом сім`ї, а була дружиною її сина - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в шлюбі з яким вона перебувала близько року.
Зазначала, що ОСОБА_2 не бере участі в утриманні житла, її реєстрація у спірному житлі не дає їй можливості скористатися житловою субсидією та проживання ОСОБА_2 перешкоджає їй користуватися своєю власністю.
Посилаючись на викладене, з метою усунення перешкод у її вільному користуванні та розпорядженні власністю, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області
від 18 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі
статтею 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користування займаним приміщенням. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім`ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до статті 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу, між тим, існування таких обставин позивачкою не доведено. Крім того, суд вважав, що ОСОБА_1 повинна була звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено, рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області
від 18 жовтня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що вселилася відповідачка в спірне жиле приміщення як дружина сина позивачки, а ОСОБА_1, як власник цього майна надала право відповідачці користуватись ним саме у зв`язку із існуванням шлюбних відносин між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Між тим матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка проживала однією сім`єю із власницею спірного будинку, вела з нею спільне господарство та була пов`язана спільним побутом, а, отже, була членом її сім`ї. Тому право користування спірним будинком позивачки у відповідачки виникло не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і
статті 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України).
Враховуючи правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду
від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц, постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 320/6081/16, від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17, від 06 березня 2019 року у справі № 319/1589/17,
від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц та враховуючи те, що відповідачка користувалась спірним жилим приміщенням зі згоди позивачки під час дії сервітуту, та такі обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, колегія суддів вважала обґрунтованими доводи позову про те, що право користування ОСОБА_2 чужим майном - будинком ОСОБА_1, також припинилось, а тому існують підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий апеляційний розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не посилалась як на підставу свого позову - припинення відповідачкою сервітутного права. Суд апеляційної інстанції з власної ініціативи застосував законодавство, на яке не посилалась позивач. Вважала, що з прийняттям апеляційним судом свого рішення в цій справі, порушені її права на судовий захист, змагальності та диспозитивності.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 липня 1997 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1, жилою площею 26,1 кв. м (а. с. 10-11).
ОСОБА_2 з 09 березня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із сином ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який ІНФОРМАЦІЯ_2, дітей від шлюбу не мають (а. с. 9, 43).
Відповідно до довідки Веселинівської селищної ради Веселинівського району № 1543 від 30 вересня 2019 року ОСОБА_2 проживає у спірному житловому приміщенні з 2008 року, а згідно записів у будинковій книзі -
з 22 травня 2014 року зареєстрована за вказаною адресою (а. с. 45, 14-21).
ОСОБА_1 з 07 квітня 1988 року зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , проте в цьому будинку не проживає, але має намір вселитися та проживати у своїй власності.
Виселитися з житлового будинку у добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється, що підтверджується актом від 15 червня 2019 року (а. с. 22).
Відповідно до листів Веселинівського відділення Вознесенського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області № 5372/60-2017 від 28 серпня 2017 року та № 3151/60-2017 від 05 травня 2018 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу перешкод з боку
ОСОБА_2 у вселенні ОСОБА_1 до спірного житлового приміщення (а. с. 74, 75).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.