Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа №523/12010/16-ц
провадження №61-7298св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Штогріна Олександра Іванівна,
третя особа - ОСОБА_4,
третя особа (за зустрічним позовом) - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року у складі судді Виноградової Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів Погорєлової С. О., Калараш А. А., Заїкіна А. П.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Штогріна О. І., ОСОБА_4, з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: розділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 15 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - недійсним; визнати право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що з 23 квітня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року. Під час перебування у шлюбі придбана квартира АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю і щодо поділу якої сторони не досягли згоди.
Після звернення до суду з даним позовом про поділ спільного майна подружжя, 15 вересня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір дарування спірної квартири.
Вказаний договір укладено без згоди позивача, як співвласника майна, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1, її особистою приватною власністю з моменту придбання - 27 вересня 2013 року і до укладення договору дарування від 15 вересня 2016 року; зобов`язати ОСОБА_1 припинити дії, які порушують право приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру та припинити дії, які порушують право на проживання у квартирі малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зустрічний позов мотивовано тим, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 придбала ІНФОРМАЦІЯ_2 для своєї доньки - ОСОБА_3, за кошти, які належали їй особисто. Будь-якої участі у придбанні вказаної квартири ОСОБА_1 не приймав, що зокрема підтверджується текстом договору купівлі-продажу квартири, в якому відсутня вказівка на ОСОБА_1, в тому числі і у якості особи, яка в порядку частини третьої статті 65 СК України, надає згоду на придбання вказаного майна у власність ОСОБА_2 .
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 не мав самостійного доходу, не вів спільного господарства з ОСОБА_2, та не мав будь-якої поважної причини для відсутності самостійного доходу з 2003 року по 2016 рік.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування від 15 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М., недійсним.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
26 серпня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ухвалою суду від 26 серпня 2016 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
09 вересня 2016 року ОСОБА_2 ознайомилася з матеріалами справи, що підтверджується розпискою, що вказує на обізнаність про обмеження розпорядженням квартирою, а отже договір дарування не міг відбутися, у зв`язку з наявними обмеженнями. Відтак, вказаний договір не може вважатися законним.
Оскільки позовні вимоги за зустрічним позовом про зобов`язання ОСОБА_1 припинити дії, які порушують право приватної власності є похідними від позовної вимоги про визнання квартири особистою приватною власністю ОСОБА_2, тому також не підлягають задоволенню.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено.
Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на те, що договір дарування від 15 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не міг відбутися у зв`язку із наявними обмеженнями, а саме, наявністю арешту, накладеного ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2016 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в період шлюбу сторони придбали за договором купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року квартиру АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.
Спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, а той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.
ОСОБА_2 , без належних повноважень уклала договір дарування за відсутності згоди на це іншого співвласника, чим порушила вимоги статті 369 ЦК України.
Оскільки договір дарування від 16 вересня 2016 року, укладений між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без згоди іншого співвласника - ОСОБА_1, він не може вважатися дійсним з огляду на положення статей 203, 209, 369 ЦК України.
При цьому, ОСОБА_2 не довела належними і допустимими доказами факту придбання спірної квартири саме за її особисті кошти, або за кошти її матері ОСОБА_6 . Наявність договору не може бути доказом використання для купвілі-продажу квартири грошових коштів, належних матері ОСОБА_2 , оскільки докази ввезення ОСОБА_6 на територію України значної суми грошей відсутні.
Апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції, що оспорюваний договір дарування не міг відбутися у зв`язку із наявними обмеженнями, а саме, накладеним ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2016 року арештом на квартиру АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 . Однак, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2016 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, яка не є предметом даного спору, що підтверджується ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року, яка набрала законної сили, і якою скасовано ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2016 року з підстав того, що суд першої інстанції не з`ясував, які саме правовідносини виникли між стронами, який є предмет спору, не перевірив, на яке саме майно накладено арешт, та кому належить це майно.
Установивши часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого суду, шляхом виключення із мотивувальної частини рішення посилання на те, що договір дарування від 15 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не міг відбутися у зв`язку із наявними обмеженнями, а саме, наявністю арешту, накладеного ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_2, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимог первісного позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просять скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено принцип неупередженості, зокрема суд першої інстанції з власної ініціативи звільнив позивача за первісним позовом від сплати судового збору за дві позовні вимоги немайнового характеру, а суд апеляційної інстанції не врахував доводи ОСОБА_3, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також безпідставно залучив до матеріалів справи письмовий доказ - інформаційну довідку.
Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, зокрема щодо неможливості визнання недійсним договору про відчуження спільного майна подружжя лише на підставі відсутності згоди одного з подружжя, практика у яких є усталеною та незмінною з 2007 року (пункт 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, постанова Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 477/221/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 724/1971/15-ц).
Сама по собі відсутність згоди одного з подружжя на відчуження майна другим з подружжя не може бути підставною для визнання недійним правочину.
Судами порушено норми процесуального права щодо оцінки доказів у їх сукупності та не враховано, що саме сукупністю доказів підтверджується факт, що кошти на придбання спірної квартири (27 вересня 2013 року) були надані ОСОБА_7, яка 04 липня 2013 року продала належну їй нерухомість в Республіці Білорусь з метою забезпечення онуки житлом (тобто, не в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), і цими ж доказами спростовуються твердження ОСОБА_1, що квартира була спільною сумісною власністю подружжя.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Спірна квартира хоча і була придбана за договором купівлі-продажу 27 вересня 2013 року до розірвання шлюбу між ОСОБА_1, однак не за спільні кошти подружжя та не в інтересах сім`ї.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.