Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа №385/31/17
провадження №61-1424св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Гайворонський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, державний виконавець Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Петровська Алла Миколаївна,
стягувач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог скарги
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Петровської А. М. в частині несписання грошових коштів з арештованого рахунку боржника, не звернення стягнення на рухоме майно боржника, запропоноване у клопотанні 19 жовтня 2016 року на загальну суму 61 275,40 грн, не відкладення виконавчих дій, не доведення до його відома інформації про нове виконавче провадження, ненадання можливості самостійно виконати вимоги виконавчого документу до початку звернення стягнення на нерухоме майно, належне боржнику; визнати незаконними дії державного виконавця Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Петровської А. М. в частині порушення черговості звернення стягнення на належне йому майно, звернення стягнення на належну йому Ѕ частину будинку.
Скаргу мотивовано тим, що на примусовому виконанні у Гайворонському районному відділі державної виконавчої служби (далі - Гайворонський РВДВС) перебуває виконавче провадження ВП № 45599451 з примусового виконання виконавчого листа № 2/1103/2/2012, видного Гайворонським районним судом Кіровоградської області від 24 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 69 552,49 грн.
26 листопада 2014 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження та 10 листопада 2015 року винесено постанову про арешт коштів боржника.
21 березня 2016 року проведено опис та накладено арешт на належну боржнику Ѕ частину житлового будинку загальною площею 91,52 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, про що складено відповідний акт.
04 квітня 2016 року винесено постанову про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у зазначеному виконавчому провадженні.
11 травня 2016 року проведено оцінку будинку та складено звіт.
16 червня 2016 року боржник направив на адресу державного виконавця заперечення проти звіту про оцінку будинку.
07 вересня 2016 року призначено експерта для здійснення рецензії звіту від 11 травня 2016 року.
02 вересня 2016 року експертом виконано рецензію та 28 вересня 2016 року надано до відділу ДВС.
19 жовтня 2016 року боржником подано до відділу ДВС клопотання, яким запропоновано в першу чергу звернути стягнення на грошові кошти на його рахунках та рухоме майно на загальну суму 61 275,40 грн.
28 жовтня 2016 року державним виконавцем складено заявку на реалізацію арештованого майна (будинку) та передано до КФ ДП "СЕТАМ".
09 листопада 2016 року на адресу боржника надійшов лист за підписом начальника відділу державної виконавчої служби, яким у задоволенні клопотання про звернення стягнення на грошові кошти та рухоме майно відмовлено з тих підстав, що звернення стягнення на рухоме майно призведе до затягування примусового виконання.
Разом з тим, законом передбачена черговість звернення стягнення на майно боржника, яка полягає у тому, що звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
За розрахунком державного виконавця загальний розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням складав 78 623,14 грн.
Довідкою ПАТ КБ "Приватбанк" від 15 грудня 2016 року підтверджується, що на рахунок боржника 13 жовтня 2016 року надійшли грошові кошти у сумі 22 191,12 грн. На цей рахунок постановою державного виконавця від 10 листопада 2015 року накладено арешт, у зв`язку з чим державному виконавцю подано заяву про перерахунок цих коштів стягувачу, а також 21 листопада 2016 року боржником сплачено 56 332 грн на користь відділу ДВС.
У державного виконавця було достатньо відомостей, що станом на 21 листопада 2016 року боржником у повному обсязі виконано рішення суду, на виконання якого звернуто стягнення на належну йому частину житлового будинку. Разом з тим, в порушення вимог закону державний виконавець продовжив виконувати рішення суду шляхом звернення стягнення на житло, не вжив заходів щодо перерахування 22 291,40 грн в рахунок погашення боргу.
23 листопада 2016 року торги не відбулись через відсутність допущених учасників.
13 грудня 2016 року відбулись повторні торги з реалізації будинку. Того ж дня сформовано протокол № 219107 проведення електронних торгів.
Лише 13 грудня 2016 року заявнику стало відомо, що 21 листопада 2016 року щодо нього державний виконавець відкрив нове виконавче провадження ВП № 52939904 про примусове виконання виконавчого листа № 2-468/11, виданого 29 листопада 2011 року Гайворонським районним судом про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини в розмірі ј частини всіх видів заробітку але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 17 листопада 2011 року до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 квітня 2018 року і реалізація арештованого майна (будинку) відбулася за цим новим виконавчим провадженням на погашення боргу за аліментами на загальну суму 34 591,15 грн.
Станом на дату проведення торгів, 13 грудня 2016 року, та на дату складання скарги державним виконавцем не проведено списання грошових коштів, замість цього звернуто стягнення на нерухоме майно, належне заявнику, чим порушено черговість звернення стягнення на майно боржника, його права як учасника виконавчого провадження та право приватної власності.
Заявник був переконаний, що 21 листопада 2016 року ним у повному обсязі та своєчасно виконано вимоги зведеного виконавчого провадження з урахуванням всіх витрат та виконавчого збору і що підстави для звернення стягнення на будинок відсутні.
Навіть, враховуючи нове виконавче провадження про стягнення аліментів на суму 34 591,15 грн, боржником запропоновано рухомого майна на суму, що майже вдвічі перевищує розмір заборгованості по аліментам, а саме 61 275,40 грн.
Державний виконавець, знаючи, що боржнику невідомо про виконавче провадження про стягнення аліментів та що ним може бути погашена заборгованість без звернення стягнення на будинок, не припинив торги, навмисно допустив реалізацію будинку, чим порушив черговість звернення стягнення на майно боржника.
Оскільки боржнику не було відомо про виконавче провадження про стягнення аліментів, державний виконавець зобов`язаний був відкласти виконавчі дії та надати йому можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження та/або добровільно виконати вимоги виконавчого документу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 березня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу суду першої інстанції скасовано з передачею питання про розгляд скарги ОСОБА_1 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2017 року у задоволенні скарги відмовлено з підстав пропуску визначеного законом строку для подання скарги на дії державного виконавця.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасовано. Справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця направлено до суду першої інстанції для нового розгляду.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року справу направлено до Ульяновського районного суду Кіровоградської області для визначення судді для розгляду справи в порядку, встановленому часиною третьою статті 11-1 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття процесуального рішення).
Ухвалою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця залишено без розгляду.
Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 10 травня 2018 року скасовано ухвалу Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2018 року. Справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 30 липня 2018 року у складі судді Терновенко А. В. скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Гайворонського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Петровської А.М. в частині:
- не списання грошових коштів, що обліковуються на арештованому рахунку Боржника за реквізитами: рахунок одержувача НОМЕР_1, МФО 305299, Код ЄДРІІОУ одержувача 14360570, Картковий рахунок № НОМЕР_2, ОСОБА_1, НОМЕР_3 ;
- не звернення стягнення на рухоме майно Боржника, запропоноване у клопотанні від 19 жовтня 2016 року на загальну суму 61275,40 гривень;
- не відкладення виконавчих дій;
- не доведення до відома Боржника інформації про нове виконавче провадження, ненадання можливості самостійно виконати вимоги виконавчого документу до початку звернення стягнення на нерухоме майно, належне Боржнику.
Визнано неправомірними дії Державного виконавця Гайворонського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Петровської А. М. в частині:
- порушення черговості звернення стягнення на належне Боржнику майно;
- звернення стягнення на належну Боржнику 1/2 частину житлового будинку загальною площею - 91,52 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвала мотивована тим, що у відповідності до пункту 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку щодо виявлення рахунків боржника не рідше одного разу на два тижні після відкриття виконавчого провадження в процесі виконання рішення. Однак виконавець даних дій не вчиняв. Окрім цього ДВС було направлено вимогу від 06 жовтня 2016 року за клопотанням ОСОБА_1 про списання з банківського рахунку коштів в сумі 22 291,4 грн. Банком повернуто платіжну вимогу через невідповідність зазначеного МФО. При цьому ДВС після отриманої відмови жодні заходи для списання коштів не вживались.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній валюті, інші цінності, в тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Таким чином державним виконавцем допущено порушення вимог частини другої статті 48, частини шостої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", що призвело до порушення порядку звернення стягнення.
19 жовтня 2016 року боржником подано клопотання з пропозицією про першочергове звернення стягнення на запропоноване майно. У відповідності до частини п`ятої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Однак з відповіді начальника Гайворонського відділу ДВС РУЮ від 09 листопада 2016 року вбачається, що з метою уникнення затягування проведення виконавчих дій прийнято рішення про направлення матеріалів на реалізацію Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Представник ДВС посилався на те, що запропоноване майно не може бути реалізоване, оскільки підпадає під перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Однак таке твердження не відповідає фактичним обставинам, оскільки запропонований перелік містить майно, що підпадає під звернення, зокрема меблі, будівельні матеріали та інше.
Правило щодо застосування встановленої законом черговості розповсюджується на кошти та рухоме майно. Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна у відповідності до частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" здійснюються у виключному випадку у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Маючи об`єктивні докази про наявність у боржника коштів та рухомого майна, державний виконавець порушив встановлений Законом порядок виконання та своїми діями порушив черговість звернення стягнення, що призвело до незаконного позбавлення особи права власності на нерухоме майно - частку житлового будинку, що є єдиним житлом для скаржника.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що при виконанні судового рішення державний виконавець хоча і переслідував мету, спрямовану на задоволення інтересів стягувача, однак втручання в мирне володіння майном було вчинене з порушенням національного закону в частині порушення встановленого порядку стягнення, та зважаючи на те, що з дій боржника вбачається намір виконати судове рішення, зокрема часткове перерахування коштів, пропозиції щодо першочергового стягнення, позбавляючи боржника права на майно - Ѕ будинку, яке є у сторони єдиним житлом, виконавець порушив "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
Щодо недоведення до відома боржника постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 листопада 2016 року суд першої інстанції виходив з того, що представник особи, дії якої оскаржуються не надав суду доказу виконання вимоги закону - повідомлення про вручення вказаної постанови. Таким чином боржник був позбавлений можливості після відкриття провадження 21 листопада 2016 року подати декларацію про доходи та майно, погасити заборгованість добровільно. Тобто за даних обставин, державний виконавець, керуючись статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" для запобігання обмеження прав боржника мав би відкласти проведення виконавчих дій.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28листопада 2018 року апеляційну скаргу Гайворонського РВ ДВС ГТУЮ у Кропивницькій області задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Ульянівського районного суду Кіровоградської області від 30 липня 2018 року скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що неправомірне незадоволення клопотання боржника про черговість стягнення на майно можливе з боку державного виконавця лише тоді, коли не порушено інтересів стягувача та коли не ускладнено виконання самого виконавчого документа.
У порушення вимог частини сьомої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) ОСОБА_1 у жодний спосіб не сповістив виконавчу службу про наявність у нього на праві власності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення у першу чергу, зокрема, він не повідомив про те, де станом на 21 березня 2016 року знаходиться автомобіль Mitsubishi L300, 1987 року випуску, номерний знак НОМЕР_4, належний йому на праві власності, належності йому майна попередньої черги, не з`являвся на виклики державного виконавця, не повідомив інші рахунки на яких можуть знаходитися кошти, що підтверджується копіями матеріалів виконавчого провадження.
З урахуванням тривалості виконавчого провадження (з 26 листопада 2014 року) та несумлінне користування боржником наданими йому правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій державним виконавцем з дотриманням статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) були вчинені дії щодо звернення стягнення на частину належного боржнику будинку.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що державним виконавцем, після повернення платіжної вимоги через невідповідність зазначеного МФО, повторно 26 жовтня 2016 року та 16 листопада 2016 року до ПАТ КБ "ПриватБанк" направлялись вимоги про списання коштів з арештованого рахунку ОСОБА_1, однак банківською установою відмовлено у їх задоволенні.
Боржником не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання вимоги виконавчого документа про стягнення з нього аліментів до відкриття виконавчого провадження Гайворонським РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області, не зазначено поважних та об`єктивних причин виникнення заборгованості зі сплати аліментів в сумі 34 591,15 грн, не вказано на обставини, що перешкоджали йому скористатися правами, наданими Законом, зокрема щодо відкладення проведення виконавчих дій.
Доводи скарги про те, що заходи, спрямовані на реальне виконання судового рішення, здійснювалися державним виконавцем з порушенням вимог закону, без дотриманням прав боржника, спростовуються наявними у матеріалах справи відомостями про хід виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні.
Оскаржувані дії були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і права заявника державним виконавцем не були порушені, що згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково падав перевагу загальній нормі, зазначеній у статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", замість статті 63 цього Закону, що призвело до неправильного вирішення спору.
Так, імперативні приписи частини 1 статті 63 Закону встановлюють, що звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна
Ідентичні положення містить частина 5 статті 48 Закону в редакції від 02 червня 2016 року.
Таким чином, законом визначено, що звернення стягнення на будинок боржника є винятковим заходом та застосовується державним виконавцем виключно у разі відсутності у боржника іншого майна. Право державного виконавця остаточно визначати ті предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення надано лише в межах однієї черги та в порядку черговості, встановленої Законом.
В даному випадку державний виконавець порушив імперативні приписи статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" про черговість звернення стягнення на майно боржника, а суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зокрема статей 52, 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Апеляційним судом не враховано, що на момент реалізації будинку борг за всіма виконавчими документами вже було погашено, проте державний виконавець продовжив реалізацію будинку, чим порушив права боржника.
Так, 21 листопада 2016 року боржником сплачено 56 332 грн на рахунок органу ДВС для погашення боргу у повному обсязі за всіма виконавчими провадженнями, що перебували на примусовому виконанні у відділі.
Враховуючи грошові кошти у сумі 22 191,12 грн, що обліковувалися на рахунку боржника згідно з довідкою ПАТ КБ "ПриватБанк" від 15 грудня 2016 року, на який постановою державного виконавця від 10 листопада 2015 року накладено арешт, а також, фактично сплачені грошові кошти, загальна сума сплаченої заборгованості складала 78 623,40 грн.
Тобто, станом на 21 листопада 2016 року боржник погасив борг у повному обсязі за всіма виконавчими провадженнями, що перебували на примусовому виконанні у ВДВС та про які йому було відомо станом на цей день.
Водночас державний виконавець знаючи про наявність нового виконавчого документу з боргом у розмірі 34 591,15 грн (розрахунок по аліментам), про який невідомо боржнику, маючи інформацію про наявне рухоме майно згідно із клопотанням, мав звернути стягнення в першу чергу на нього, а вже потім, у разі недостатності звертати стягнення на будинок.
Суд апеляційної інстанції застосував положення статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, яка втратила чинність станом на дату реалізації будинку (13 грудня 2016 року), дату звернення із клопотанням про звернення стягнення на рухоме майно (18 жовтня 2016 року) та у період, в який оскаржуються дії та бездіяльність державного виконавця
(з 21 листопада 2016 року до 13 грудня 2016 року).
Апеляційним судом не враховано, що грошові кошти не були списані банком лише з тих підстав, що усі 3 платіжні вимоги не відповідали вимогам про заповнення державним виконавцем платіжних вимог для списання грошових коштів.
Так, усвідомлюючи, що банківські реквізити боржника не відповідають вимогам Закону, виконавець був зобов`язаний звернутись до банку із запитом про роз`яснення, за якими саме реквізитами необхідно списувати грошові кошти, що обліковуються на картковому рахунку боржника.
Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 10, 55 Закону України "Про виконавче провадження", а також Додатку "Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами".
Так, боржник звернувся до виконавця з клопотанням від 18 жовтня 2016 року, в якому запропонував звернути стягнення на грошові кошти та рухоме майно. На той час, Ѕ частина житлового будинку ще не була передана на торги. Крім того, зазначене рухоме майно весь час перебувало у частині будинку, що була описана та арештована виконавцем, проте ним не було виявлено, оскільки огляд об`єкту не проводився.
При цьому, Додатком до Закону України "Про виконавче провадження" заборонено примусове звернення стягнення на майно, що зазначено у Переліку, а реалізація з торгів майна, яке боржник добровільно пропонує не заборонена.
Крім того, апеляційним судом не враховано, що боржник не знав про нове виконавче провадження (рол стягнення аліментів), оскільки отримав постанову про відкриття виконавчого провадження лише після того, як частина будинку була реалізована на прилюдних торгах, а тому державний виконавець порушив вимоги чинного законодавства, не відклав виконавчі дії з метою повідомлення боржника про нове виконавче провадження та надання йому можливості скористатись правами, передбаченими статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Апеляційним судом також порушено норми процесуального права, зокрема встановлено обставини, які не підтверджуються жодними доказами та не були досліджені у судовому засіданні, в тому числі щодо наявності у боржника іншого житла.