Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа №607/13641/18
провадження №61-19121св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2019 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів Костів О. З., Сташків Б. І., Щавурська Н. Б.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, з позовом, в якому просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 29,7 кв.м, в тому числі житловою 16,4 кв. м; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Позов мотивовано тим, що 30 жовтня 2007 року позивач набула право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору дарування квартири.
Згідно з даним договором дарувальником вказаної квартири виступала дочка позивача - ОСОБА_3 . На підставі цього договору позивач зареєструвала право власності на вказану квартиру.
16 серпня 2013 року заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області даний договір дарування визнано недійсним. На підставі цього рішення ОСОБА_3 зареєструвала право власності на квартиру на своє ім`я.
11 вересня 2015 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири.
За умовами даного договору спірна квартира перейшла у власність відповідача, яка в той же день зареєструвала право власності на квартиру.
10 серпня 2016 року апеляційним судом Тернопільської області скасовано заочне рішення від 16 серпня 2013 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності на квартиру задоволено. Однак, 17 квітня 2018 року зазначене заочне рішення скасовано постановою апеляційного суду Тернопільської області.
У травні 2018 року ОСОБА_2 вдруге зареєструвала право власності на спірну квартиру за собою.
Посилаючись на наведене, позивач просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь спірну квартиру та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на це майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року, позов задоволено.
Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 29,7 кв.м та житловою площею 16,4 кв. м.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 1409,60 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 вибула з власності позивача на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року, яке в подальшому було скасоване рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року, поза її волею, а тому вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_4, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним здійснюється із застосуванням положень статті 387 ЦК України.
В даному випадку, договір купівлі-продажу від 11 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на квартиру ніким не оспорювався і володіння її спірним майном на момент пред`явлення позову є законним.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, а відтак вибрала неправильний спосіб захисту порушеного на її думку права, в рамках розгляду якого, в порушення вимог закону та інтересів відповідача ОСОБА_2, суд помилково визнав останню незаконним володільцем майна.
Зі змісту позовної заяви та загального змісту оскаржуваних рішень є те, що позивачем обраний, а судом застосований спосіб захисту, саме витребування майна із чужогонезаконного володіння на підставі статті 387 ЦК України, а не повернення від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Позивачем та судами невірно обрано спосіб захисту, оскільки вирішення питання стосовно спірного майна за описаних у рішенні суду обставин можливе лише із застосування положень статті 388 ЦК України. Відтак, витребовуючи майно на підставі статті 387 ЦК України, суд допустив помилку, неправильно оцінив дійсні обставини справи, а отже неправильно застосував норми матеріального права.
Судами не враховано, що реальною підставою вибуття спірної квартири з власності ОСОБА_5 був договір купівлі-продажу, укладений між
ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який є дійсним та укладений відповідно до норм чинного законодавства, та постанови апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року у справі № 607/10070/16-ц.
Таким чином, позивачем неправильно зазначено, а судами визначено підставу вибуття майна з володіння ОСОБА_1, у зв`язку із чим позов задоволенню не підлягає.
Зміст позовних вимог, обґрунтування позову, підстави позову та його предмет є різними, і не співпадають із позовними вимогами. Тому, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених на його думку прав та інтересів. Відтак, судами не вірно кваліфіковано відносини, які виникли між сторонами, неправильно сформовано висновки, застосовано норми матеріального права які не підлягають застосуванню, винесено рішення за межами позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини, встановлені судами
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 03 жовтня 2003 року, ОСОБА_3, яка є дочкою позивача ОСОБА_1, придбала квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 13 жовтня 2007 року ОСОБА_3 подарувала вказану квартиру ОСОБА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року у цивільній справі №607/7986/13-ц задоволено позов Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7 про визнання недійним договору дарування квартири та визнано недійсним договір дарування від 13 жовтня 2007 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2015 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, про що внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 2 зазначеного правочину визначено, що квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2013 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року.