Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 752/12314/18
провадження № 61-22004св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний інститут раку,
третя особа - Первинна профспілкова організація Національного інституту раку,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рябцевої Ярослави Григорівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту раку, третя особа - Первинна профспілкова організація Національного інституту раку, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 13 лютого 2007 року працює в Інституті онкології Академії Наук України, правонаступником якого є Національний інститут раку, а з 02 червня 2016 року обіймала посаду заступника головного лікаря з господарської частини.
У період з травня до серпня 2017 року під час виконання службових обов`язків нею та підлеглими співробітниками було виявлено ряд корупційних діянь з боку працівників Національного інституту раку, про що вона неодноразово повідомляла керівництву службовими записками та рапортами.
Після зазначених дій відносно неї та її підлеглих працівників почав здійснюватися адміністративний тиск з боку керівництва установи та створюватися комісії з перевірки діяльності господарської частини, однак будь-яких порушень виявлено не було.
Внаслідок неправомірних дій керівництва відповідача значно погіршився її стан здоров`я, у зв`язку з чим вона з вересня 2017 року до травня 2018 року періодично перебувала на лікуванні з виходом на роботу на незначний період.
15 травня 2018 року наказом директора Національного інституту раку її було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Підставою для звільнення стала службова записка заступника головного лікаря ОСОБА_2, згідно з якою вона була відсутня на робочому місці без поважних причин у період з 04 січня 2018 року до 02 лютого 2018 року та з 16 квітня 2018 року до 18 квітня 2018 року.
Вважає своє звільнення неправомірним, оскільки у зазначеній у службовій записці період вона була відсутня з поважних причин, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю внаслідок хвороби, що підтверджується листками непрацездатності.
Причиною її звільнення стало повідомлення нею директору та правоохоронним органам про стан корупції в Національному інституті раку.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- поновити її на посаді начальника господарського відділу Національного інституту раку або аналогічній посаді у разі зміною відповідачем штатного розпису з 15 травня 2018 року;
- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідача на свою користь компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку;
- стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 5 000 грн;
- стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з господарської частини з 15 травня 2018 року.
Стягнуто з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 89 073,38 грн (без врахування податків і зборів).
Стягнуто з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн.
Стягнуто з Національного інституту раку в дохід держави судовий збір в сумі 890,73 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відсутність позивача на робочу місці 16 квітня 2018 року не зафіксована відповідачем належним чином та не складено відповідний акт. В ході судового розгляду було встановлено недотримання відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади, а саме вимог статті 149 КЗпП України, оскільки будь-яких пояснень від ОСОБА_1 щодо причин відсутності її на роботі до вирішення питання про накладення дисциплінарного стягнення відповідачем не відбиралося. Відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності позивача на робочому місці у період з 04 січня до 02 лютого 2018 року та з 16 до 18 квітня 2018 року, а також дотримання порядку звільнення позивача при вирішенні питання щодо накладення дисциплінарного стягнення.
Надані відповідачем докази, а саме лист Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві та лист Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" Деснянського району міста Києва не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України на підтвердження зазначених обставин. Натомість надані позивачем виписки із історії хвороби та копія листка непрацездатності спростовують посилання відповідача про відсутність на робочу місці у спірні періоди без поважних причин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку у зв`язку із звільненням працівника внаслідок повідомлення про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", суд першої інстанції виходив з того, що зазначені обставин не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що встановлення судом факту незаконного звільнення працівника не є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди без доведеності наявності обставин, визначених статтею 237-1 КЗпП України.
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були понесені витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн і зазначені витрати підтверджені договором про надання правової допомоги, актом наданих послуг та квитанцією до прибуткового касового ордера.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Рябцевої Я. Г. задоволено частково. Апеляційну скаргу Національного інституту раку задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині стягнення з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, зменшено суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 89 073,38 грн на 69 940,97 грн.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове.
Стягнуто з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині стягнення з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу змінено, зменшено суму стягнутих витрат з 7 000 грн до 2 133,60 грн.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині стягнення з Національного інституту раку в дохід держави судового збору змінено, збільшено суму стягнутого судового збору з 890,73 грн до 3 664,96 грн.
Стягнуто з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 211,44 грн.
В решті рішення залишено без змін.
Встановивши незаконність звільнення ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді заступника головного лікаря з господарської частини з 15 травня 2018 року.
Зменшуючи суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд виходив з того, що вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не врахував, що розділом ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), передбачені виплати, які не враховуються при обчисленні заробітної плати, розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, а саме виплати, нараховані позивачу у зв`язку з перебуванням її на лікарняному та у щорічній відпустці - у березні та квітні 2018 року, тому проводити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід виходити з розміру заробітної плати позивача нарахованої у січні та лютому 2017 року, протягом яких позивач працювала.
Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення компенсації в розмірі шестимісячного середнього заробітку у зв`язку із звільненням працівника внаслідок повідомлення про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення дій щодо повідомлення нею про наявність корупційних діянь в діяльності деяких працівників Національного інституту раку відповідно до Закону України "Про запобігання корупції".
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та приймаючи в цій частині нову постанову про їх часткове задоволення апеляційний суд виходив з того, що позивачу було завдано моральної шкоди внаслідок порушення її трудових прав у зв`язку із незаконним звільненням, що призвело до спричинення їй моральних страждань, тому виходячи із засад виваженості та розумності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначений ним розмір моральної шкоди є достатнім.
Зменшуючи розмір стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що позивачем заявлено 4 вимоги, одна з яких немайнового характеру - задоволена повністю, вимога про відшкодування моральної шкоди задоволена на 20 %, вимога про стягнення середнього заробітку виходячи з розрахунку наданого позивачем в суді першої інстанції задоволена на 7,35 %, а у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації в розмірі шестимісячного заробітку відмовлено, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу виходячи з наданих позивачем доказів їх понесення - з суми 7 000 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 133,60 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідач витрат на правничу допомогу, понесених на подання апеляційної скарги, апеляційний суд виходив з того, що наданий суду першої інстанції та засвідчений адвокатом Чумаковою Т. К. витяг з договору закінчується пунктом 3.4.6 і не містить умов пункту 4.1, в якому визначена вартість послуг з надання правової допомоги, аналогічний витяг засвідчений адвокатом Качурою О. В. був долучений до апеляційної скарги. При цьому ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не зазначалася сума витрат за надання правничої допомоги, яку вони просили стягнути з позивача, не були надані детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, докази понесення вказаних витрат, акт виконаних робіт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рябцева Я. Г. подала касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила залишити без змін оскаржувані судові рішення в частині поновлення її на посаді заступника головного лікаря з господарської частини. Змінити оскаржувані судові рішення в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу, збільшивши суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 69 940,97 грн до 3 652 019,88 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. Скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, збільшити суму стягнутої моральної шкоди з 1 000 грн до 5 000 грн. Стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу пов`язану з поданням апеляційної скарги в розмірі 10 000 грн. В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час розрахунків неправильно застосував абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку, згідно з яким, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи та прийнято до розрахунку січень та лютий місяця 2018 року. Оскільки виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносять до виплат із збереженням середньої заробітної плати, тому всі розрахунки суду першої та апеляційного суду необхідно було б проводити у відповідності до розділу IV Порядку. З урахування довідки про доходи від 11 жовтня 2018 року № 159 розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з національного інституту раку на користь ОСОБА_1 складає 3 652 019,88 грн (226 * 16 159,38 грн) без урахування обов`язкових податків та зборів.
Відповідач на порушення норм процесуального права не надав судам попередніх інстанцій доказ, який безпосередньо перебуває у його володінні, щодо повідомлення позивачем та його підлеглими співробітниками про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", а саме безпосередньо обставину, що стала підставою для звільнення позивача із займаної посади. Підтвердженням наявності корупції в Національному інституті раку є ряд статей в інтернет виданнях про виявлені факти корупційних діянь, які опубліковані в мережі інтернет та виявлені позивачем після розгляду справи в судах попередніх інстанцій. З урахуванням положень статті 235 КЗпП України суд повинен був стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку в розмірі 1 939 125,60 грн.
Відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, позивач втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані. Всі зазначені моральні страждання нанесені позивачу незаконними діями можуть негативно відобразитися на її здоров`ї.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 13 лютого 2007 року ОСОБА_1 на підставі наказу № 29-к була прийнята на роботу до Державної установи "Інститут онкології АМН України".
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року № 1176-р, а в подальшому Указу Президента України від 03 лютого 2009 року № 67/2009, Державна установа "Інститут онкології АМН України" була перейменована в Національний інститут раку.
Наказом від 02 червня 2016 року № 876-к ОСОБА_1 була переведена на посаду заступника головного лікаря Національного інституту раку з господарської частини.
Згідно з наказом від 15 травня 2018 року № 84-К ОСОБА_1 звільнено з посади заступника головного лікаря з господарської частини з 15 травня 2018 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом без поважних причин.
Підставою звільнення позивача стала службова записка головного лікаря ОСОБА_2 від 18 квітня 2018 року, згідно з якою на виконання вимог наказу директора Національного інституту раку від 16 серпня 2017 року № 139 кн була проведена перевірка дотримання трудового розпорядку та дотримання вимог законодавства про працю щодо заступника головного лікаря з господарської частини ОСОБА_1, під час якої встановлено, що позивач без поважних причин була відсутня на роботі з 04 січня до 02 лютого 2018 року та на підставі підробленого листа непрацездатності серії НОМЕР_1 намагалась отримати виплату з бухгалтерії Національного інститут раку.
У службовій записці також вказано, що зазначені обставини мають своє відображення у протоколі № 2 засідання комісії з перевірки дотримання вимог КЗпП України працівниками відділів Національного інституту раку від 18 квітня 2018 року, листі Комунального некомерційного підприємства "Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2" Деснянського району міста Києва від 27 лютого 2018 року.
На підставі викладеного головний лікар ОСОБА_2 просив не табелювати та не оплачувати лікарняний ОСОБА_1 за період з 04 січня до 02 лютого 2018 року та з 16 квітня до 18 квітня 2018 року.
Також судами встановлено, що згідно з листками непрацездатності ОСОБА_1 хворіла у період з 04 січня до 02 лютого 2018 року та з 17 квітня до 14 травня 2018 року.
Період тимчасової непрацездатності з 04 січня до 02 лютого 2018 року підтверджується листком непрацездатності серії НОМЕР_1 .
Згідно з інформацією, внесеною до амбулаторної картки хворого на ім`я ОСОБА_1 04 січня 2018 року вона була оглянута невропатологом та останній поставлено діагноз: вертеброгенний лівобічний радикуліт на тлі ускладненого остеохондрозу шийного відділу хребта. Видано лист непрацездатності № 200067 з 04 січня до 08 січня 2018 року.
У подальшому позивач оглядалася невропатологом: 06 січня 2018 року, 12 січня 2018 року, 23 січня 2018 року та як наслідок листок нездатності № 200067 продовжено з 09 січня до 13 січня 2018 року; з 14 січня до 23 січня 2018 року; з 24 січня до 02 лютого 2018 року.
З листа Управління виконавчої дирекції Фонду у місті Києві Фонду соціального страхування України від 26 квітня 2018 року № 2207-8.4 "Про перевірку обґрунтованості видачі листів непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 " вбачається, що листок непрацездатності № 200067 визнаний необґрунтовано виданим відповідно до пунктів1.7, 4.1 Інструкції № 455, оскільки ОСОБА_1 була звільнена від роботи з приводу одного захворювання 174 дні за останні 12 місяців без направлення на МСЕК та при оформленні вказаного листа непрацездатності порушений пункт 3.8 Інструкції № 532 - у ньому відсутній підпис директора та печатка закладу охорони здоров`я.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що висновок Фонду не свідчить про підробку листка непрацездатності, а вказує на порушення порядку його видачі.
ОСОБА_1 у період з 19 березня до 15 квітня 2018 року перебувала у щорічній відпустці.
У період з 17 квітня до 14 травня 2018 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні в Державній установі "Інституті травматології та ортопедії АНМН України", що підтверджується випискою з історії хвороби стаціонарного хворого № медичної карти 551365 та посиланням відповідача на лист непрацездатності № АДІ 167480 в довідці від 30 вересня 2019 року № 221.
Отже, причини невиходу ОСОБА_1 на роботу з 16 квітня до 18 квітня 2018 року були поважними, оскільки вона перебувала на стаціонарному лікуванні.
Проте, позивачем не надано доказів, які б підтверджували те, що вона 16 квітня 2018 року була відсутня на робочому місці з поважних причин.
Доказів того, що ОСОБА_1 пропонувалося надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці 16 квітня 2018 року, як це передбачено частиною першою статті 149 КЗпП України відповідачем суду не надано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва.
06 травня 2020 року справа № 752/12314/18 надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).