ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2020 року
м. Київ
справа № 295/3897/17
провадження № К/9901/29574/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мацького Є.М., Бучик А.Ю., Шевчук С.М. від 04 жовтня 2017 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо відмови здійснити їй перерахунок пенсії шляхом донарахування різниці між встановленою пенсією та прожитковим мінімумом, провести її індексацію в установленому законодавством порядку та стягнути на її користь 43 393,59 грн стверджуваної заборгованості по виплаті пенсії.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 21 липня 2017 року позов задоволено.
Визнано неправомірними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії шляхом донарахування різниці між встановленою пенсією та прожитковим мінімумом та провести її індексацію в установленому законодавством порядку.
Стягнуто з Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Житомирській області на користь ОСОБА_1 43 393,59 грн стверджуваної заборгованості по виплаті пенсії.
3. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року постанову Богунського районного суду м. Житомира від 21 липня 2017 року скасовано. Позов залишено без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Житомирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності.
6. У січні 2017 року, з метою перевірки відповідності встановленої відповідачем пенсії прожитковому мінімуму, ОСОБА_1 звернулася до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про надання довідки про помісячний розмір встановленої їй пенсії з січня 2000 року по лютий 2017 року включно.
7. Оскільки з січні 2000 року по травень 2007 року включно пенсія ОСОБА_1 виплачувалася нижче прожиткового мінімуму встановленого для непрацездатних громадян, остання звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії шляхом донарахування різниці між виплаченою пенсією в період з січня 2000 року по травень 2007 року та встановленим на той час прожитковим мінімумом та здійснення її індексації в установленому законодавством порядку.
8. Листом від 02 лютого 2017 року № 43/С-8 Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перерахунок пенсії з посиланням на те, що пенсія була нарахована відповідно до законодавства України і підстав для проведення її перерахунку немає.
9. Вважаючи вказані дій відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована невірним застосуванням апеляційним судом до спірних правовідносин положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, вказує на те, що судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не була перевірена вина відповідача щодо невиплати їй заборгованості по пенсії. У зв`язку із цим, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без розгляду її позовні вимоги.
11. У запереченні на касаційну скаргу Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
13. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
14. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
15. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
16. Так, в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
17. Основний Закон Держави також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
18. При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
19. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
20. Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
21. Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.
22. Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.
23. У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.
24. Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
25. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
26. Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.
27. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
28. Пенсійні правовідносини, перш за все, регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
29. Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, так відповідно до пункту 1 частини першої зазначеної статті громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
30. Суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
31. У статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
32. Таке визначення є досить важливим, оскільки розкриває сутність категорії "пенсія", вказує на її ознаки. Поряд з тим, зазначена стаття містить дефініцію терміну "пенсійні виплати": це грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, які здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Отже, характерною рисою пенсії є те, що вона виплачується в грошовому еквіваленті в установлений законом період та відповідному розмірі.
33. Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.