Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 466/3470/15-ц
провадження № 61-13348св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.(суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 09 квітня 2019 року у складі судді Едера П. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "ПриватБанк"), який уточнив у процесі розгляду справи, про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 08 липня 2013 року між ним та ПАТ КБ "Приват Банк" підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972.
Ця Заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, що розміщені на офіційному Інтернет сайті банку (www.privatbank.ua), згідно з умовами Заяви складають договір фінансового лізингу. За умовами цього договору, відповідач передав йому в лізинг автомобіль, який він зобов`язався прийняти і сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмета лізингу - автомобіль "Lifan х 60" 2013 року випуску. В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів.
Він регулярно здійснював грошові перекази на рахунок відповідача з метою виконання умов договору (сплачено 86 466,10 грн) та неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити відтермінування графіку погашення лізингових платежів, і отримав усну відповідь працівників відповідача про те, що він може здійснювати погашення заборгованості за договором у сумі, яку зможе оплатити, а у подальшому поставлене ним питання буде вирішено.
23 березня 2015 року відповідачем було вилучено у нього об`єкт фінансового лізингу без попереднього повідомлення та без підписання будь-яких документів про приймання-передання об`єкта лізингу. Разом і об`єктом фінансового лізингу відповідачем було вилучено і шини, придбані позивачем та встановлені на автомобіль у період експлуатації загальною вартістю 4 073,60 грн.
У подальшому він телефонним дзвінком був повідомлений про те, що автомобіль вилучено відповідачем у зв`язку із несплатою існуючої заборгованості за договором фінансового лізингу. Крім того, представником відповідача було повідомлено його про те, що автомобіль був реалізований за ціною 95 000 грн.
ОСОБА_1 вважає, що умови укладеного 08 липня 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" договору є несправедливими і такими, що обмежують його права як споживача, також умови договору не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін, містять істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін, суперечать вимогам ЦК України.
Такими діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000 грн.
З метою захисту порушених прав позивач звернувся до третіх осіб за правовою допомогою та зазнав у зв`язку з цим фінансових витрат.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір фінансового лізингу, укладений між сторонами від 08 липня 2013 року, зобов`язати відповідача повернути йому оплачені ним лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, компенсувати збитки (вартість вилучених позивачем шин) в розмірі 4 073,60 грн, та сплатити вартість отриманої позивачем правової допомоги у розмірі 15 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 06 серпня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № LV00A+28261972, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приват Банк" 08 липня 2013 року відповідно до Заяви про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 86 466,10 грн фактично сплачених лізингових платежів, 4 073,60 грн вартості придбаних позивачем шин, 3 000 грн в рахунок компенсації витрат на правову допомогу та 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 135,40 грн судового збору.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 серпня 2015 року скасовано в частині стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 86 466,10 грн сплачених лізингових платежів, 4 073,60 грн вартості шин, 3 000 моральної шкоди та 3 000 грн витрат на правову допомогу. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 06 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договору недійсним. В іншій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову про визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції виходив з того, що сторони у справі не дотримались вимог закону про обов`язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору, що свідчить про його нікчемність. Апеляційний суд встановив нікчемність спірного договору, однак помилково погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного у справі договору недійсним, оскільки в судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням роз`яснень, наведених у постанові.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Судові рішення мотивовані тим, що вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу оплачені на користь відповідача лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн задоволенню не підлягає, оскільки зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорічних вимог, строк виконання яких настав.
Позивачем не доведено факт завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків. Мають місце договірні правовідносини між сторонами і укладеним договором не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 09 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
29 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що зустрічних однорідних вимог між ним та відповідачем вже не має з 23 березня 2015 року, тобто з часу незаконного вилучення легкового автомобіля. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ним не доведено факту завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків. Також суди попередніх інстанцій не врахували норми матеріально права, які вказують на введення його в оману під час укладення договору як споживача, завдавши йому моральної шкоди.
Позиції інших учасників справи
У вересні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що судами правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів і підстави для скасування рішення відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" підписана Заява про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972.
Зазначена Заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному Інтернет сайті банку (www.privatbank.ua), згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу.
За умовами цього договору, відповідач передав позивачеві в лізинг автомобіль, а позивач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору.
У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль "Lifan х 60", 2013 року випуску.
В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів.
Цей договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений.
На виконання умов договору позивач провів оплату за предмет лізингу в розмірі 86 466,10 грн.
23 березня 2015 року відповідач вилучив у позивача об`єкт фінансового лізингу за цим договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Оспорюваний договір лізингу, укладений між позивачем та відповідачем є нікчемним в силу закону, що було встановлено постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року.
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за недійсним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.
Особливі умови застосування правових наслідків недійсності договору фінансового лізингу або особливі наслідки недійсності договору фінансового лізингу закон не встановлює.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу оплачені на користь відповідача лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн задоволенню не підлягає, оскільки зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорічних вимог, строк виконання яких настав.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.