Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 643/1295/16-ц
провадження № 61-44193св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області
від 13 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Сащенка І. С,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суд уз позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала 10 800,00 доларів США. Того ж дня, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір комісії, за яким ОСОБА_6, діючи за дорученням ОСОБА_2, здійснює продаж належної останній квартири АДРЕСА_1 .
11 вересня 2009 року між ОСОБА_6, який діяв на підставі договору комісії від 26 січня 2009 року, та ОСОБА_5 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округа Малаховою Г. І. договір купівлі-продажу вищевказаної квартири.
Посилаючись на те, що рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 жовтня 2015 року, договір комісії від 26 січня 2009 року визнано недійсним, крім того, договір купівлі-продажу, в якій був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_1, укладено без дозволу органу опіки та піклування, позивачі просили визнати договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений 11 вересня
2009 року між ОСОБА_6, який діяв на підставі договору комісії, та ОСОБА_5 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 11 вересня 2009 року між ОСОБА_6, який діяв на підставі договору комісії, та ОСОБА_5 та зареєстрованим приватним нотаріусом ХМНО Малаховой Г. І. за номером 2611.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 травня 2010 року укладений 26 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір комісії було визнано недійсним, крім того, оспорюваний договір купівлі-продажу вчинено без дозволу органу опіки та піклування, а тому наявні встановлені законом підстави для визнання його недійсним.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2018 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 103 грудня 2016 року залишено без задоволення.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.
Заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 грудня
2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до
ОСОБА_5 , ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки укладаючи договір комісії та договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2, як законний представник ОСОБА_1, повідомила про відсутність прав останнього на вказане майно. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1, про визнання договору комісії недійсним відмовлено. Апеляційний суд застосував правило преюдиційності судового рішення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 вересня 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 грудня
2016 року.
Аргументи касаційної скарги зводять до того, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову є неправильним, оскільки спірний правочин було вчинено без згоди органу опіки та піклування, так як на час укладення договору купівлі-продажу у спірній квартирі був зареєстрований із самого свого народження неповнолітній ОСОБА_1 ОСОБА_2 фізично не мала змоги надати відповідну довідку нотаріусу під час укладення спірного договору купівлі-продажу, оскільки його було підписано ОСОБА_6, який дія на підставі договору комісії.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Московського районного суду міста Харкова.
30 жовтня 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-44193св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 січня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала 10 800,00 доларів США та зобов?язалась повернути вказану суму у строк до 26 січня 2010 року.
Того ж дня, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір комісії, за яким ОСОБА_6 діючи за дорученням ОСОБА_2, здійснює продаж належної останній на праві власності квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 26 січня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якої є вищевказане нерухоме майно.
11 вересня 2009 року ОСОБА_6, який діяв від імені та в інтересах
ОСОБА_2 на підставі договору комісії, здійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 .
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 травня
2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області
від 21 жовтня 2015 року, було задоволено позов ОСОБА_2, визнано недійсним укладений 26 січня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договір комісії, скасовано його державну реєстрацію.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 06 квітня 2016 року вищевказані судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами повторного розгляду рішенням Московського районного суду міста Харкова від 20 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено, договір комісії від 26 січня 2009 року визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_1, про визнання договору комісії від 26 січня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, та скасування його державної реєстрації відмовлено.
Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що під час укладення зазначеного договору комісії, а також договорів позики та іпотеки, ОСОБА_2 надала довідку про проживання в квартирі АДРЕСА_1 та реєстрацію тільки ОСОБА_2 .
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2011 року також відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договорів позики та іпотеки від 26 січня 2009 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
Вказаним рішенням встановлено, що в пункті 13 оспорюваного договору іпотеки ОСОБА_2 засвідчила, що внаслідок надання в іпотеку квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх дітей, та на підтвердження вказаного надала довідку дільниці № 38 Московського району міста Харкова, згідно з якою в квартирі АДРЕСА_1 та проживає лише
ОСОБА_2 у складі сім`ї - одна особа.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, що апеляційний суд виходив із того, що рішення Московського районного суду міста Харкова від 20 квітня 2017 року, яким договір комісії від 26 січня 2009 року було визнано недійсним, скасовано і у задоволенні позову відмовлено, а укладаючи договір комісії та договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2, як законний представник ОСОБА_1, повідомила про відсутність прав останнього на вказане майно, підстави для визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири відсутні.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.