Постанова
Іменем України
28 липня 2020 року
м. Київ
справа № 453/443/17
провадження № 61-17677св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, Сколівська районна державна адміністрація Львівської області в особі відділу державної реєстрації управління економічної політики,
треті особи: державний реєстратор прав на нерухоме майно Сколівської районної державної адміністрації Львівської області Зінкевич Ірина Володимирівна, Сколівська міська рада Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2019 року у складі судді Яніва Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Курій Н. М., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Сколівської районної державної адміністрації Львівської області в особі відділу державної реєстрації управління економічної політики, треті особи: державний реєстратор прав на нерухоме майно Сколівської районної державної адміністрації Львівської області Зінкевич Ірина Володимирівна, Сколівська міська рада Львівської області, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 складається з одинадцяти квартир і допоміжних приміщень загального користування (підвалу, горища, кладочок, коридорів, сходових кліток). Вказаними допоміжними приміщеннями співвласники багатоквартирного будинку користуються на праві спільної сумісної власності. Натомість у серпні 2010 року відповідач розпочав реконструкцію власної квартири з приєднанням до неї частини горища, яке знаходиться над його квартирою, без відповідних дозвільних документів, зокрема, без згоди співвласників багатоквартирного будинку, внаслідок чого грубо порушив його права на вільне володіння і користування майном загального користування. Вказане встановлено рішенням Сколівського районного суду від 19 червня 2015 року, яке набрало законної сили 12 лютого 2016 року, у цивільній справі про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні горищем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, шляхом приведення зазначеного горища у попередній стан з відновленням до нього доступу. Однак, ОСОБА_2 зволікає з виконанням вищевказаного рішення суду, мотивуючи це тим, що у жовтні 2014 року він вже зареєстрував право власності на свою оновлену квартиру після її реконструкції, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_3, виданим 06 жовтня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції Львівської області Зінкевич І. В.
Позивач вважає, що ОСОБА_2, подавши державному реєстратору документи, які необхідні для проведення державної реєстрації права власності на дане нерухоме майно, із недостовірними відомостями та приховавши факт реконструкції власної квартири АДРЕСА_1, без письмової згоди співвласників багатоквартирного будинку, отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видано органом державної влади всупереч пунктам 46, 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
З урахуванням викладених обставин позивач просив суд: скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції Львівської області Зінкевич І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 жовтня 2014 року, індексний № 16285187; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності № 27734498, видане 06 жовтня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції Львівської області Зінкевич І. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2019 року позов задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції Львівської області Зінкевич І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 жовтня 2014 року індексний № 16285187.
Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності № 27734498, видане 06 жовтня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції Львівської області Зінкевич І. В.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обгрунтованості.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У вересні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
08 листопада 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1, є двоповерховим будинком, в якому знаходяться 11 квартир та приміщення загального користування.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 07 березня 2000 року.
ОСОБА_2 є власником квартири НОМЕР_2 у цьому ж будинку. Зазначену квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 14 грудня 2007 року він придбав у ОСОБА_3 . На день укладення вказаного договору загальна площа квартири становила 48,3 кв.м, житлова площа 29,3 кв.м.
30 вересня 2014 року ОСОБА_2 подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію за ним права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 .
06 жовтня 2014 року державним реєстратором Зінкевич І. В. прийнято рішення № 16285187 про проведенння державної реєстрації права власності на житлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний № 27734498 від 06 жовтня 2014 року.
Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 липня 2016 року № 63563527 площа належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 збільшилась та становить: загальна площа: 62,7 кв.м, житлова: 43,3 кв.м.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 19 червня 2015 року за позовом ОСОБА_1 зобов`язано ОСОБА_2 усунути позивачеві перешкоди у користуванні горищем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення зазначеного горища у попередній стан з відновленням до нього доступу. Вищезазначене рішення суду набрало законної сили 12 лютого 2016 року. При розгляді вказаної справи судом встановлено, що ОСОБА_2 провів реконструкцію допоміжного приміщення - горища за відсутності відповідних дозвільних документів та згоди усіх співвласників багатоквартирного будинку на таку реконструкцію та у порушення вимог чинного законодавства України приєднав його до своєї квартири. При цьому, такі дії відповідача порушують права позивача як власника квартири у цьому будинку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - стаття 1 Першого протоколу) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.
Згідно зі статтею 1 Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.