Постанова
Іменем України
28 липня 2020 року
м. Київ
справа № 619/2214/14-ц
провадження № 61-40982св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року у складі судді Болибок Є. А. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що у вересні 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено усний договір на виконання робіт, відповідно до умов якого останній зобов`язався побудувати та облицювати огорожу земельної ділянки АДРЕСА_1, а також виготовити форми для ліпних моделей.
Позивач вказав, що у вересні 2013 року він передав відповідачу в рахунок виконання умов договору 150 000,00 грн, але відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ОСОБА_2 150 000, грн, 3 % річних у сумі 1 724,79 грн та інфляційні втрати в розмірі 179 400,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі було укладено договір підряду, відповідач взятих на себе за договором зобов`язань належним чином не виконав, правовими наслідками чого є стягнення з нього на користь позивача отриманих за договором грошових коштів в розмірі 150 000,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційними скаргами на нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
14 вересня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
17 жовтня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у вересні 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір на виконання ремонтних робіт.
Умовами договору було передбачено облицювання паркану, виготовлення форм для ліпних моделей, внутрішні ліпні роботи за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач зобов`язався виготовити та встановити огорожу, а позивач оплатити виконані роботи.
Судами встановлено, що на виконання своїх зобов`язань за договором ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 150 000,00 грн.
Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 14 вересня 2015 року № 7030 будівельні роботи по встановленню елементів облицювання огорожі за адресою: АДРЕСА_1 не проводились.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, не оскаржуються, тому в цій частині у відповідності до приписів статті 400 ЦПК України перегляду не підлягають.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.