ПОСТАНОВА
Іменем України
30 липня 2020 року
Київ
справа №461/5775/16-а
адміністративні провадження №К/9901/16490/18, №К/9901/16495/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 461/5775/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
третя особа Львівський обласний військовий комісаріат,
про зобов`язання вчинити дії
за касаційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А., Шинкар Т.І.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - відповідач, Управління), за участю третьої особи - Львівського обласного військового комісаріату (далі також - третя особа, військкомат), у якому просив зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії за вислугою років з 07 жовтня 2009 року в порядку, передбаченому статтями 35, 46, 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з несвоєчасною виплатою незаконно непоновленої і невиплаченої пенсії.
В обґрунтування позову зазначено, що з 01 червня 1995 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за вислугу років, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Львівським обласним військовим комісаріатом. В 2000 році позивач виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю. З моменту виїзду за кордон, і станом на день подання позову, ОСОБА_1 призначеної по закону пенсії не отримує. Листом від 12 квітня 2016 року № 361/К-20 відповідач відмовив в поновленні пенсії ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган Пенсійного фонду України має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково. Постанову Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року до 04 березня 2016 року залишено без розгляду, а також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1058-IV з 05 березня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Залишаючи без розгляду позовні вимоги у частині, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у якій Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2017 року.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 461/5775/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 29 липня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 461/5775/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 липня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Львівським обласним військовим комісаріатом, ОСОБА_1 з 01 червня 1995 року була призначена пенсія за вислугу років.
У 2000 році позивач виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, перед виїздом за кордон ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Пенсія ОСОБА_1 виплачувалася до виїзду з України на постійне проживання до Ізраїлю. З моменту виїзду за кордон і станом на сьогоднішній день, ОСОБА_1 призначеної пенсії не отримує.
04 лютого 2016 року представник позивача подав до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії. До заяви представник позивача долучив копію довіреності, копію паспорта, копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки та оригінал нотаріально завіреної апостильом заяви, підписаної ОСОБА_1 .
У відповідь на заяву, відповідач скерував відповідь № 288/03-29 від 04 березня 2016 року, згідно якої для поновлення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) ОСОБА_1 необхідно подати: заяву про поновленні виплати пенсії, паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, її місце проживання (реєстрації) в Україні та вік); рахунок ВАТ "Ощадбанк" відкритий за фактичним місцем проживання.
29 березня 2016 року, враховуючи лист від 04 березня 2016 року № 2288/03-29, представник позивача, подала до Управління нотаріальну посвідчену копію паспорта ОСОБА_1 для виїзду за кордон та заяву про зарахування коштів на рахунок у ВАТ "Ощадбанку" м. Львова, проте у відповідь відповідач листом від 12 квітня 2016 року № 361/Б-20, повідомив, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про звернення громадян" 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 04 березня 2016 року за № 2288/03-29, надавалась відповідь на звернення з того ж питання. Зазначено, що для призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно бути зареєстрованим на території України, особисто з`явитися до територіального органу Пенсійного фонду України та подати заяву із усіма, визначеними Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) документами.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що виплату пенсії необхідно відновити з 07 жовтня 2009 року, тобто з дати прийняття рішення Конституційним судом України № 25рп/2009, оскільки вказаним рішенням були скасовані обставини, котрі були підставою для припинення виплат довічної пенсії. Крім того, скаржник зазначає, що лише 15 березня 2016 року (отримання відмови Управління у поновленні виплати пенсії) йому стало відомо про порушення його права на поновлення та виплату пенсії, відтак висновки суду щодо пропуску шестимісячного строку на звернення до суду є необґрунтованими.
У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вказує на те, що позивач взагалі не має права на поновлення пенсії, оскільки виникнення права на пенсії безпосередньо пов`язується з умовою постійного проживання заявника на території України або ж з наявністю укладеного з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. В обґрунтування цього, Управління зазначає, що 28 вересня 2012 року було підписано Угоду про соціальне забезпечення, яке регулюватиме питання пенсійного забезпечення громадян, які виїхали на постійне проживання до Держави Ізраїль. Проте, вказана угода не ратифікована Верховною Радою України.
29 грудня 2017 року від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу Управління, в якому зазначено, що відповідач є єдиним органом, який зобов`язаний та має право поновити пенсію позивачу. Також позивач зазначає, що аргументи відповідача щодо відсутності пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем є абсолютно незаконними, та не можуть бути підставою для припинення виплати пенсії.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржників є частково прийнятними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 лютого 2016 року представник позивача подав до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії. До заяви представник позивача долучив копію довіреності, копію паспорта, копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки та оригінал нотаріально завіреної апостильом заяви, підписаної ОСОБА_1 . У відповідь на заяву, відповідач скерував відповідь № 288/03-29 від 04 березня 2016 року, згідно якої для поновлення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 необхідно подати: заяву про поновленні виплати пенсії, паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, її місце проживання (реєстрації) в Україні та вік); рахунок ВАТ "Ощадбанк" відкритий за фактичним місцем проживання. 29 березня 2016 року, враховуючи лист від 04 березня 2016 року № 2288/03-29, представник позивача, подала до Управління нотаріальну посвідчену копію паспорта ОСОБА_1 для виїзду за кордон та заяву про зарахування коштів на рахунок у ВАТ "Ощадбанку" м. Львова, проте у відповідь відповідач листом від 12 квітня 2016 року № 361/Б-20, повідомив, що відповідно до частини другої статті 3 Закону № 393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена виникли з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, а саме з 07 жовтня 2009 року, а позивач звернувся до суду 05 вересня 2016 року.
З такими висновками суду апеляційної інстанції стосовно застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується, виходячи із наступного.
Згідно із частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.