Постанова
Іменем України
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 378/305/18
провадження № 61-46239 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 30 травня 2018 року у складі судді Гуртовенка Р. В. та постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Волохова Л. А.,
ВСТАНОВИВ :
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Зазначало, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 2 тис. грн зі сплатою 20,40 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, надала згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку.
Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 28 лютого 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 105 531 грн 45 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 424 грн 15 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 92 440 грн 80 коп., заборгованість за пенею у розмірі 5 165 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 5 001 грн 50 коп.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені банком судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 30 травня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що анкета-заява клієнта та інші матеріали, надані банком, не містять доказів того, що відповідач отримав платіжну картку та ПІН-код. Так, у заяві не вказаний номер картки, яку отримала відповідач, не зазначено умов надання кредиту, розміру ліміту. Наданий банком витяг із Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" не містять підпису позичальника, а тому не можуть вважатися доказом на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 30 травня 2018 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитом скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом у розмірі 2 424 грн 15 коп. В іншій частині рішення Ставищенського районного суду Київської області від 30 травня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суд мотивована тим, що письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та наявність кредитної заборгованості унаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань по сплаті кредиту, тому вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими.
Наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ОСОБА_1, а тому посилання банку на те, що під час підписання заяви відповідач була ознайомлена саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг, які передбачають порядок нарахування відсотків у вказаному банком розмірі, є недоведеними.
Крім того, підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не містить даних щодо того, яка саме картка була видана ОСОБА_1, що позбавляє можливості перевірити правильність нарахування банком відсотків на суму наданого кредитного ліміту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк"подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог банку скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу 378/305/18 з Ставищенського районного суду Київської області.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши анкету-заяву. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.
Зазначало, що судом не мотивовано неприйняття наданих банком доказів, а саме, не надано оцінки довідки про умови кредитування, яка особисто підписана відповідачем, розрахунку заборгованості станом на 28 лютого 2018 року та виписки по кредитному рахунку, відповідно до якої відповідач з 13 червня 2012 року активно користувалася кредитним лімітом.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 червня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, банк зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 2 тис. грн зі сплатою 20,40 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, надала згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку.
Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 28 лютого 2018 року утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку становила 105 531 грн 45 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 424 грн 15 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 92 440 грн 80 коп., заборгованість за пенею у розмірі 5 165 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 5 001 грн 50 коп.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.