ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2020 року
м. Київ
справа №809/831/17
адміністративне провадження №К/9901/29698/18; К/9901/29697/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шишова О.О.,
суддів Дашутіна І.В, Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську, начальника Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Козло Оксани Мирославівни, про визнання наказу незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (прийняту в складі: головуючого судді Кафарського В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Гуляка В.В., суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.)
УСТАНОВИВ:
I. Суть спору.
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до начальника управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Козло Оксани Мирославівни (далі - відповідач 1), Управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську (далі - відповідач 2) у якому просить суд :
1.1.- визнати незаконним наказ начальника УПФУ м. Івано-Франківську Козло О.М. від 05.05.2017 року за №36-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. - поновити позивача на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську;
1.3. - стягнути з відповідачів на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу;
1.4. - стягнути з відповідачів в користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що у зв`язку із реорганізацією управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську позивача звільнено з посади головного спеціаліста сектору з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Позивач указує на протиправність дій та недотримання УПФУ у м.Івано-Франківську порядку вивільнення працівників, оскільки їй не запропоновані вакантні посади.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.
3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську від 05.05.2017 за № 36-ОС про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську. Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8240,05 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачі не діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до порушення права позивача на працю. Відповідачами не доведено чому перевага в залишенні на роботі надана іншим працівникам, та не доведено про неможливість перевести позивача з його згоди на іншу роботу в цій установі.
5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року змінено постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, а саме а саме:
- абзац третій резолютивної частини постанови суду доповнити словами і цифрами "із 06 травня 2017 року";
- в абзаці четвертому резолютивної частини постанови суду формулювання "у розмірі 8240,05 грн." замінити формулюванням "у розмірі 5602,26 грн.";
- абзац п`ятий резолютивної частини постанови суду доповнити словами і цифрами "у розмірі 3987,05 грн.".
5.1. У решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року - залишено без змін.
6. Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що при визначенні загального розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 06.05.2017 року по 12.07.2017 року, який підлягає стягненню в користь позивача, суд першої інстанції не врахував розміру отриманої позивачем за цей період допомоги по безробіттю в Івано-Франківському міському центрі зайнятості.
IІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 25000 грн. та скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року в частині зменшення розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в цій частині залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року.
8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що соціальна допомога по безробіттю за своєю суттю не є заробітком та виплачується не з коштів роботодавця.
8.1. Крім того, позивачка указує, що відповідачі своїми діями спричинили нервові переживання, психологічну напруженість, втрату нормальних життєвих зв`язків, ділових відносин внаслідок незаконних дій відповідачів звільнення позивача з посади, а тому відповідно до статті 237-1 КЗпП України необхідно відшкодувати моральну шкоду у розмірі 25000 грн.
9. Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області не погоджуючись з постановою апеляційної інстанцій, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
10. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач указує, що при звільненні працівників за скороченням штату Управлінням було дотримано усіх вимог закону. Відповідач зазначає, що в Управлінні з моменту попередження про звільнення і по дату звільнення ОСОБА_1 вакантних посад не було, а отже, була відсутня можливість запропонувати позивачці переведення на будь-яку іншу посаду. Після введення нового штатного розпису штатна чисельність працівників Управління скоротилась із 126 до 103.
10.1. Крім того, зазначає, що у позивача не було переваг для залишення на роботі перед іншими працівниками. В Управлінні позивач працювала на тимчасових посадах, допускала порушення трудової дисципліни, тривалий час перебувала на лікарняних.
11. Позивачка своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалась, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
12. Відповідачем до Суду надані заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив залишити без задоволення касаційну скаргу позивача.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
13. Наказом УПФУ у м.Івано-Франківську №36-ОС від 05.05.2017 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивачку звільнено 05.05.2017 з посади головного спеціаліста сектору з виплати пенсій УПФУ в м.Івано-Франківську, у зв`язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 ЗУ "Про державну службу" (а.с. 11).
14. Підставою для звільнення у вказаному Наказі зазначено попередження ОСОБА_1 від 06.03.2017 року та згода профспілкового комітету (протокол №10 від 19.04.2017 року).
15. Уважаючи порушенням своїх прав відповідачами та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
17. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.
20. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
21. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
24. Згідно із положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
25. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу").
26. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
27. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
28. Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
30. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
31. Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
32. Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
33. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
34. Згідно з Класифікатором професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.