ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.003696
адміністративне провадження № К/9901/12670/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Смоковича М.І., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 1.380.2019.003696
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Личаківська виправна колонія №30"
про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І. В., суддів Довгої О. І., Запотічного І. І.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 19 липня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Личаківська виправна колонія №30" (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:
1.1. стягнути середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 09 жовтня 2018 року по 24 вересня 2019 року в сумі 82 156,25 грн;
1.2. стягнути середній заробіток за весь час затримки виплат 25% місячного грошового забезпечення при звільненні за період 09 жовтня 2018 року по 27 листопада 2018 року в сумі 12031, 25 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 08 жовтня 2018 року його звільнено зі служби у Державній установі "Личаківська виправна колонія (№30)" за власним бажанням на підставі наказу від 02 жовтня 2018 року № 73 о/с. Однак усупереч Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально - виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (далі - Порядок № 578), у день звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію за його речове майно особистого користування.
2.1. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року в справі № 1.380.2019.001930 задоволено позов ОСОБА_1 до Державної установи "Личаківська виправна колонія (№30)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за речове майно, стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13620 грн 01 коп. Кошти в сумі 13620,01 грн грошової компенсації за неотримане речове майно зараховані на картковий рахунок позивача лише 24 вересня 2019 року.
2.2. Посилаючись на те, що грошова компенсація за речове майно належить до сум, які повинні бути виплачені при звільненні, позивач стверджував, що йому належить виплата відповідачем середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.
2.3. Крім того позивач указував, що одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення він отримав лише 18 липня 2019 року, тобто затримка із виплатою цих коштів сягає 192 робочих дні.
3. Ухвалою суду від 16 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Личаківська виправна колонія (№ 30)" про стягнення середнього заробітку у зв`язку із невиплатою належних сум при звільненні в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат 25% місячного грошового забезпечення при звільненні за період 09 жовтня 2018 року по 27 листопада 2018 року - залишено без розгляду.
4. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а отже, не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та статей ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При цьому представник відповідача вказував на безпідставність покликання позивача на норми КЗпП України, оскільки позивач проходив службу, порядок, умови проходження та звільнення з якої, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані спеціальним законодавством України.
5. У свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, в якому позивач на спростування заперечень відповідача зазначав, що грошова компенсація за речове майно належить до сум, які повинні бути виплачені при звільненні, однак не виплачені відповідачем усупереч Порядку № 578 та статті 116 КЗпП України. Позивач зазначав, що позовні вимоги не ґрунтуються на Законі України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та він не стверджував у своїй позовній заяві, що грошова компенсація за речове майно є складовою грошового забезпечення. Отже, за доводами позивача, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок відповідача щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
6. 08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звільнено зі служби у Державній установі "Личаківська виправна колонія (№30)" за власним бажанням на підставі наказу від 02 жовтня 2018 року № 73 о/с.
7. На день звільнення ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв`язку з чим він звернуся до Львівського окружного адміністративного суду.
8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року в справі № 1.380.2019.001930 визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Личаківська виправна колонія (№30)" щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13 620 грн. 01 коп. Рішення суду набрало законної сили.
9. На виконання зазначеного рішення суду 24 вересня 2019 року відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем шляхом списання з рахунків Державної установи "Личаківська виправна колонія (№30)" органами казначейства коштів компенсації за неотримане речове майно в сумі 13 620,01 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, виданого ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК".
10. Відповідно до довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення № 10/30-4/2082 від 07.05.2019 грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням становить 14 437,61 грн (7 308,48 грн за серпень 2018 року та 7 129,13 грн за вересень 2018 року).
11. Оскільки кількість робочих днів у серпні 2018 та у вересні 2018 становить 42 дні, то розмір середньоденної заробітної плати становить 343,75 грн.
12. Період затримки фактичного розрахунку (виплата грошової компенсації за неотримане речове майно) сягає 239 днів, а саме з 09 жовтня 2018 по 24 вересня 2019 року, отже середній заробіток за весь час затримки, який має бути сплачений відповідачем, становить 82 156,25 грн (343,75 грн х 239 днів).
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державної установи "Личаківська виправна колонія (№ 30)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 09 жовтня 2018 року по 24 вересня 2019 року у сумі 82 156,25 грн.
14. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини 08 жовтня 2018 року, то при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. А отже відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
15. При цьому суд першої інстанції зазначив, що приписи статті 117 КЗпП України є загальними і не встановлюють конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення - не спростовує право позивача на виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
16. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в ДКВС України, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
18. Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.
IV. Касаційне оскарження
19. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 12 травня 2020 року.
20. Підставами подання касаційної скарги у цій справі визначено положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
21. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивач покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 в справі про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
22. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
23. Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу № 1.380.2019.003696.
24. 10 червня 2020 року справа № 1.380.2019.003696 надійшла до Верховного Суду.
25. 15 червня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції ураховані висновки Верховного Суду, які існували на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
26. За доводами відповідача, правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 була оприлюднена лише 28 квітня 2020 року, тому вона не могла бути врахована судом апеляційної інстанції.
27. Крім того, вказану постанову підписано, але наявна окрема думка, в якій висловлена незгода із цим судовим рішенням, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини в справі "Меньшакова проти України".
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
33. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
34. Згідно з положеннями статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
34.1. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
35. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
36. За частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.