ПОСТАНОВА
Іменем України
29 липня 2020 року
Київ
справа №826/4074/15
адміністративне провадження №К/9901/17815/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т.Г.,
суддів - Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/4074/15
за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "БРОКБІЗНЕСБАНК" Куреного О.В. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "БРОКБІЗНЕСБАНК" Міхна С.С. про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Смоковича М.І., суддів: Єрьоміна А. В., Мороз Л. Л.)
у с т а н о в и в :
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "БРОКБІЗНЕСБАНК" Куреного О. В. (далі - Уповноважена особа), в якому просила:
- визнати протиправною дію Уповноваженої особи щодо відхилення заяви ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог до публічного акціонерного товариства "БРОКБІЗНЕСБАНК" із загальним розміром документально підтверджених грошових вимог - 118172 грн.;
- зобов`язати Уповноважену особу внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів, яким включити вимоги ОСОБА_1 в розмірі 118172 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року касаційну скаргу Уповноваженої особи залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року залишено без змін.
Не погодившись із таким рішенням суду касаційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстав, встановлених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою про перегляд.
У зазначеній заяві уповноважена особа Фонду просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження за вказаною заявою.
15 січня 2018 року вказану заяву передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII)) за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2018 року для розгляду справи № 826/4074/15 визначено судову колегію у складі суддів: Анцупова Т.О. (доповідач), Гриців М.І., Кравчук В.М.
Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2018 року заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 грудня 2018 року повернуто справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного О.В. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 14.06.2019 №745/0/78-19, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 16 травня 2011 року між позивачем та ПАТ "Брокбізнесбанк" укладено кредитний договір № 3п-2011 на суму 1530000,00 грн. строком до 10 вересня 2012 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26 % річних.
З урахуванням наявності у позивача зобов`язання, що виникає на підставі договору № 3п-2011 від 16 травня 2011 року ОСОБА_1 передано у заставу майнове право на отримання грошових коштів в сумі 1455000 грн., які знаходяться в Черкаській філії ПАТ "Брокбізнесбанк" відповідно до договору банківського строкового вкладу "Скарбничка" № D_070211985 від 14 вересня 2011 року та майнове право на отримання грошових коштів в 46000 доларів США, які знаходяться в Черкаській філії ПАТ "Брокбізнесбанк" на підставі договору банківського строкового вкладу "Скарбничка" № D_070211977 від 14 вересня 2011 року.
Однак, 11 березня 2013 року позивачем отримано від банку лист-вимогу № 205/057-03 про усунення порушень кредитного договору та договору застави.
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 травня 2014 року визнано незаконним нарахування штрафних санкцій за кредитним договором № 3п-2011 від 16 травня 2011 року в розмірі: 652915,16 грн. неустойки; 214166,39 грн. несплачених відсотків; 105749,79 грн. неустойки за несплачені відсотки, зобов`язано ПАТ "Брокбізнесбанк" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 3п-2011 від 16 травня 2011 року та стягнуто з ПАТ "Брокбізнесбанк" на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 118172,00 гривень.
Проте, 28 лютого 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 107, якою ПАТ "Брокбізнесбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду ГВФО № 9 від 28 лютого 2014 року виведено ПАТ "Брокбізнесбанк" з ринку, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду ГВФО ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 червня 2014 року № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк"", виконавчою дирекцією Фонду ГВФО прийнято рішення від 11 червня 2014 року № 45 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк", починаючи з 11 червня 2014 року з відшкодуванням з боку Фонду ГВФО коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Уповноважену особу Фонду ГВФО на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" провідного спеціаліста з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного Олександра Вікторовича.
22 серпня 2014 року позивач звернулась до Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного О. В. із заявою про включення її майнових прав до реєстру кредиторів у зв`язку з ліквідацією банку, до якої додала рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 травня 2014 року, що набрало законної сили, а також відповідний виконавчий лист.
Однак, відповідачем не вирішене питання про включення позивача до реєстру кредиторів.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року Уповноважена особа посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 45, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI, статей 2, 17 КАС України у спорах, предметом яких є оцінка правомірності дій Уповноваженої особи щодо відмови у включенні особи до реєстру вимог кредиторів Банку.
На обґрунтування заяви надано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року (№ К/800/65105/14), від 02 червня 2016 року (№ К/800/54281/15), від 28 січня 2016 року (№ К/800/35749/15), від 31 травня 2017 року (№ К/800/28861/16), від 07 червня 2017 року (№ К/800/21268/16).
Також Уповноважена особа в заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України 31 травня 2017 року посилається на рішення Вищого господарського суду України у справах № 821/794/16 та № 826/7553/16, в яких йдеться про те, що спори, предметом яких є зобов`язання ліквідатора банку включити особу до реєстру кредиторів, підлягають розгляду у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу учасників спору.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи рішення у справах № 821/794/16 та № 826/7553/16 ухвалено Вищим адміністративним судом України, а не Вищим господарським судом України.
В аспекті заявлених вимог, Суд дійшов висновку про існування неоднакового застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, і в контексті фактичних обставин, на підставі яких було ухвалено оскаржене рішення суду касаційної інстанції, дійшов висновку про таке.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої, апеляційної інстанцій та касаційний суд вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".