ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 711/8774/12
адміністративне провадження № К/9901/10346/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільського голови с. Вільхівці Маринця Івана Степановича, Вільховецької сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії та прийняти рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області у складі Ніточко В.В. від 07.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьмича С.М., Гулида Р.М., Улицького В.З. від 10.02.2015,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися з позовом до сільського голови с. Вільхівці Маринця І.С., Вільховецької сільської ради (далі - Сільський голова, Сільрада відповідно, відповідачі), третя особа - ОСОБА_3, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просили:
- скасувати пункт 2 рішення 12-ї сесії VІ-го скликання Вільховецької сільської ради №237 від 23.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" в частині надання дозволу і розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), площею 1,3229 га в с. Сасово в урочищі "Мазоруське";
- скасувати рішення чотирнадцятої сесії VI-го скликання Вільховецької сільської ради №296 від 20.09.2012 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" (далі - спірні рішення);
- зобов`язати сільського голову с. Вільхівці Тячівського району Маринця Івана Степановича повторно внести до порядку денного чергової сесії Вільховецької сільської ради розгляд заяви ОСОБА_1 від 23.05.2012 про надання дозволу на збір документів для проекту відведення їй земельної ділянки у приватну власність площею 1,184 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Григоришино" (альтернативні назви "Маричево", "Мазуруське") с. Сасово Вільховецької сільської ради, яка перебуває у постійному користуванні сім`ї ОСОБА_5, згідно рішень 8-ї сесії XXII скликання Вільховецької сільської ради від 29.08.1997;
- зобов`язати Вільховецьку сільську раду Тячівського району Закарпатської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на збір документів для проекту відведення земельної ділянки у приватну власність площею 1,184 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Григоришино" (альтернативні назви "Маричево", "Мазуруське") с. Сасово Вільховецької сільської ради, яка перебуває у постійному користуванні сім`ї ОСОБА_5, згідно рішень 8-ї сесії XXII скликання Вільховецької сільської ради від 29.08.1997;
- зобов`язати Вільховецьку сільську раду повідомити позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце проведення чергової сесії, на якій повторно розглядатиметься заява ОСОБА_1 від 23.05.2012 для їх особистої присутності на сесії при розгляді цього питання.
2. У позові наводились аргументи про те, що 23.05.2012 відповідач - Сільський голова скликав дванадцяту сесію VІ-го скликання, на якій було прийнято спірне рішення №237. Цим рішенням надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1,3229 га. в урочищі "Мазуруське" с. Сасово Вільховецької сільської ради для ведення особистого селянського господарства.
3. Вищезазначене рішення позивачі вважали незаконним, оскільки даною земельною ділянкою родина ОСОБА_6 (позивач з чоловіком, його брати та батьки) користуються ще з початку 90-х років минулого століття.
4. Позивачі звертали увагу на те, що рішенням Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 "Про виділення земельних ділянок у постійне користування" було надано у постійне користування батькові позивача ОСОБА_6, її брату ОСОБА_7 та позивачу ОСОБА_2 земельні ділянки, площею по 0,40 га кожна, в урочищі "Маричево" (ще одна назва урочище "Григоришино"). Такі рішення є чинними і ніким не скасовані чи визнані недійсними по даний час. В подальшому було прийнято рішення приватизувати родинну землю, шляхом отримання позивачем ОСОБА_1 її у власність для ведення особистого селянського господарства. З цією метою, 23.05.2012 позивачем ОСОБА_1 було подано відповідачу - сільському голові Маринець І.С. заяву з проханням надати дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки площею 1,184 га в с. Сасово в урочищі "Маричево".
5. У позові зазначалось, що виділяючи земельну ділянку ОСОБА_3 в урочищі "Мазуруське", назву останнього було спеціально зазначено, щоб ввести в оману її та сусідів, стверджуючи, що урочище "Мазуруське" і урочище "Маричево" є різними за місцезнаходженням. Проте, як стверджували позивачі, урочище "Маричево" і урочище "Мазуруське" є одним і тим самим урочищем, тобто ОСОБА_3 фактично було виділено землю на родинній землі ОСОБА_6.
6. Позивачі також наполягали на незаконності спірного рішення Сільради №296 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" й з цього приводу зазначали, що таке рішення підлягає скасуванню через порушення Вільховецькою сільською радою норм матеріального права при його прийнятті, оскільки, відмовляючи у наданні дозволу на збір документів для проекту відведення земельної ділянки у приватну власність Вільховецька сільська рада послалася на приписи пункту 4 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), де сказано, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
7. Разом з тим, позивачі відзначали, що відповідач не вказав у рішенні коли, ким і де позивачам було надано земельну для ведення особистого селянського господарства, натомість лише зазначено, що згідно з пунктом 1 розпорядження голови Тячівської РДА №337 від 31.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки" ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Вільхівці - Масово, в урочищі "Григоришино" (Морицово), площею лише 0,3064 га, а не 2 га, для ведення особистого селянського господарства.
8. Спираючись на такі аргументи, позивачі вважають, що неправильне тлумачення Вільховецькою сільською радою та її посадових і службових осіб норм ЗК України, Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР), Конституції України, призвело до прийняття незаконних рішень та вчинення неправомірних дій, які порушують права позивачів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.03.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, у задоволенні позову відмовлено.
10. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 про надання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 в постійне користування земельних ділянок, розміром 0,40 га не було реалізоване, а земельні ділянки на місцевості в натурі виділено не було.
11. З урахуванням таких обставин, які знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду справи, суди дійшли висновку про те, що спірним рішенням Сільради №237 від 23.05.2012 не було порушено прав позивачів, оскільки в останніх відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, виділену ОСОБА_3
12. Суди також зазначали, що позивачами не було надано жодних доказів того, що вищевказане рішення було прийнято з порушенням встановленої процедури чи законодавчих норм.
13. Суди попередніх інстанцій не знайшли підстав й для скасування спірного рішення №296 від 20.09.2012, оскільки, позивач, звертаючись 23.05.2012 з заявою про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, чітко вказала, які саме земельні ділянки вона хоче приватизувати. Водночас, суди зауважили, що сам факт використання певної земельної ділянки в минулому без будь-яких правовстановлюючих документів на неї, не може бути підставою для отримання вказаної земельної ділянки.
14. Суди погодились з наведеним у вищевказаному рішенні обґрунтуванням, яке стало підставою для його прийняття, оскільки відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
15. Водночас, статтею 121 цього ж Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
16. Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем використано права на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, що підтверджується розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 337 від 31.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки".
17. В той же час, суди відхилили доводи позивачів про те, що земельну ділянку отримано в розмірі меншому ніж передбачений статтею 121 ЗК України, оскільки вказаною статтею передбачений максимальний розмір земельної ділянки, яку може отримати особа безоплатно. Однак, статтею 116 цього ж Кодексу чітко передбачено, що безоплатна передача у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Тобто особа має право на таку передачу лише один раз в розмірі не більшому ніж 2,0 гектара.
18. Враховуючи усе вищенаведене колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування спірного рішення Сільради №296 від 20.09.2012.
19. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення решти позовних вимог, оскільки такі є похідними від вищевказаних, які, як встановлено судовим розглядом справи, є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, позивачі подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а позовні вимоги задовольнити повністю.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. Як випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, рішенням Вільховецької сільської ради №237 від 23.05.2012 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3229 га в
АДРЕСА_2 . Згідно рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 надано в постійне користування земельні ділянки, розміром 0,40 га, в урочищі "Маричево".
23. Згідно рішення Вільховецької сільської ради №296 від 20.09.2012, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, площею 1,1840 га в с. Сасово, урочище "Григоришино (Маричово)", на підставі пункту 4 статті 116 ЗК України.
24. Із розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №337 від 31.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки" вбачається. що ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Вільхівці - Сасово, в урочищі "Грігорішино" (Морицово), площею 0,3064 га, для ведення особистого селянського господарства.
25. Згідно листів Вільховецької сільської ради № 34/02-23 від 18.02.2014 та №60/02-23 від 06.03.2014, у Вільховецькій сільській раді відсутня інформація про розташування урочища "Маричево".
26. Із листа Вільховецької сільської ради № 34/02-23 від 18.02.2014 вбачається, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 згідно рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 земельні ділянки в натурі не виділялися та документи, що посвідчують право власності або користування не видавалися.
27. Свідки ОСОБА_9 (Вільховецький сільський голова у 1997 році), ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснили, що урочище "Маричево" і урочище "Мазуруське" є різними урочищами, тобто не є одним і тим самим урочищем.
28. В судовому засіданні встановлено, що на виконання рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997, згідно якого ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 надано в постійне користування земельні ділянки, розміром 0,40 га, в урочищі "Маричево", межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) землевпорядними організаціями встановлені не були, і документи на право користування даними земельними ділянками не видавалися, тобто це рішення є нереалізованим.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
29. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги позивачі, окрім доводів, які є аналогічними до викладених у позовній заяві, наводять аргументи про те, що дії суддів першої та апеляційної інстанцій є упередженими та неправомірними, оскільки, при розгляді цієї справи, не в повному обсязі з`ясовані дійсні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення. При цьому, на переконання скаржників, дану справу розглянуто односторонньо, а висновки, зроблені судами, містять ряд невідповідностей обставинам справи, допущено неправильне тлумачення норм матеріального і порушення норм процесуального права, що призвело до тривалого та неправильного вирішення спору.
30. Зокрема, скаржники зазначають, що під час судового розгляду справи у судах попередніх інстанцій ними були надані достатні докази сумлінного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою, стосовно якої третій особі - ОСОБА_3 відповідачами надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ділянки.
31. Однак, згідно з позицією позивачів, суди попередніх інстанцій такі документи не врахували та залишили поза увагою той факт, що у саме у них виникло переважне право на отримання відповідної документації для приватизації вищевказаної земельної ділянки в порядку права набувальної давності згідно статей 118, 119 ЗК України.