Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 332/1142/16
провадження № 61-22609св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_2 - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі судді Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2008 року № 14.14823 у розмірі 78 796,27 дол. США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 23 березня 2016 року складає 2 056 582,78 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідачі подали до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу разом із клопотанням про зменшення розміру судового збору до 4 500 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу відповідачів залишено без руху та встановлено строк у десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору у розмірі 48 592,40 грн.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявники не надали достатньо доказів, які б свідчили про їхній скрутний майновий стан.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_2 - адвоката Працевитого Г. О. визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2019 року представник ОСОБА_3, ОСОБА_2 адвокат Працевитий Г. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки доданим до клопотання про зменшення сплати судового збору копіям документів (трудовим книжкам, відповідно до яких відповідачі офіційно не працюють, довідці Хортицького відділу обслуговування громадян щодо нарахування ОСОБА_2 пенсії у період з травня 2019 року до жовтня 2019 року у розмірі 9 250 грн, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого ОСОБА_2 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець з 18 вересня 2012 року, витягам з реєстру нерухомого майна про відсутність у відповідачів будь-якого нерухомого майна), які підтверджують, що у відповідачів не має можливості сплатити судовий збір у розмірі 48 592, 40 грн, не зазначив, які конкретно документи необхідно надати заявникам на усунення недоліків, належним чином не мотивував своїх висновків щодо вирішення їхнього клопотання про зменшення розміру судового збору. Як наслідок апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу з мотивів несплати судового збору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пункті 55 рішення у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх "цивільних прав та обов`язків" (рішення ЄСПЛ у справах: "Гоффман проти Німеччини" ("Hoffmann v. Germany") від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; "Кудла проти Польщі" ("Cudla v. Poland") від 26 жовтня 2000 року, пункт 122).