Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 210/1504/13-ц
провадження № 61-35290св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач -ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2014 рокуу складі судді Літвіненко Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 рокуу складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Митрофанової Л. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем укладений кредитний договір від 17 вересня 2008 року № 1/319-МК, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 150 000,00 дол. США зі сплатою 18,00 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2018 року.
Позивач виконав зобов`язання за кредитним договором, проте відповідач, в порушення умов вказаного договору, взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15 серпня 2014 року становить 395 640,53 дол. США, що еквівалентно 5 194 760,15 грн.
Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2008 року № 1/319-МК у розмірі 395 640,53 дол. США.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2014 року,в якому виправлено описку ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2014 року, та яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 1 874 677,90 грн - заборгованість за кредитом, 2 097 849,69 грн - заборгованість за процентами, 381 956,69 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, штрафи: 301,99 грн - штраф (фіксована частина), 247 356,07 грн - штраф (процентна складова), судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, з урахуванням збільшення позовних вимог у вересні 2014 року, де розмір заборгованості банком визначено станом на 15 серпня 2014 року, пеня підлягає стягненню за період з 16 серпня 2013 року до 15 серпня 2014 року в розмірі 296 090,38 дол. США, що еквівалентно 381 956,69 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
12 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
16 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Суди безпідставно відмовили в задоволенні її клопотання про призначення судової економічно-бухгалтерської експертизи, оскільки встановити правильність розрахунку може лише експерт.
Суд першої інстанції не залишив позов без розгляду у зв`язку з численними неявками позивача у судові засідання, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та її представника, які не з`явилися у судове засідання з поважних підстав на підтвердження чого надали належні та допустимі докази, чим позбавив відповідача права на захист.
Суди не звернули уваги, що строк дострокового повернення кредиту не настав, а звернення банку про стягнення заборгованості є передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутнє повідомлення банку, яке повинне бути направлене позичальнику відповідно до підпункту 2.3.3 кредитної угоди про зміну та дату зміни умов щодо дострокового повернення кредиту.
Суд першої інстанції неправомірно розрахував та стягнув всю пеню за період з 16 серпня 2013 року до 15 серпня 2014 року в сумі 29 090,38 дол. США, а штраф в розмірі 23,00 дол. США, хоча відповідно до пункту 6.6 договору штраф 250,00 грн.
Банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті на споживчі потреби всупереч Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон), а кредитна угода підписана представником банку, яка не мала на це повноважень.
Розмір процентів значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем укладений кредитний договір від 17 вересня 2008 року № 1/319-МК, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 150 000,00 дол. США зі сплатою 18,00 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2018 року.
Позивач виконав зобов`язання за кредитним договором, проте відповідач, в порушення умов вказаного договору, взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15 серпня 2014 року становить 395 640,53 дол. США, що еквівалентно 5 194 760,15 грн, з яких: 142 778,21 дол. США - заборгованість за кредитом; 159 775,30 дол. США - заборгованість за процентами; 74 225,02 дол. США - заборгованість за пенею; штраф (фіксована складова) - 23,00 дол. США, штраф (процентна складова) - 18 839,00 дол. США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частини перша та четверта статті 1054 ЦК України) та Законом.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону (тут і далі в редакції на час укладення договору) між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 1 Закону споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
З 16 жовтня 2011 року діє нова редакція статті 11 Закону, відповідно до якої надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
Отже, Законом регулюються кредитні відносини між банком та споживачем щодо надання кредитних коштів на споживчі потреби, а з 16 жовтня 2011 року забороняється надання споживчого кредиту в іноземній валюті.
Враховуючи обставини справи, зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, з урахуванням потреб на які було надано кредит - споживчі потреби, тобто здійснення кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб, а також те, що наданий кредит використано на зазначені потреби, таке кредитування здійснювалось на споживчі потреби, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати законодавство щодо захисту прав споживачів.
Згідно з частиною десятою статті 11 Закону, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Верховний Суд виходить з того, що частина десята статті 11 Закону є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.