1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України

24 липня 2020 року

м. Київ


справа № 161/5704/15-ц

провадження № 61-13667св19


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - ОСОБА_7,


розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Івасюти Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Федонюк С. Ю.,


ВСТАНОВИВ:


Короткий зміст позовних вимог і рішень судів


У квітні 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання жилого будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння.


Позов обґрунтовано тим, що з 24 січня 1976 року по 27 травня 1999 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів від 13 вересня 1990 року № 401 ОСОБА_8 було виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 ), (у подальшому - АДРЕСА_2 ) для будівництва індивідуального житлового будинку, у тому ж році вони розпочали будівництво будинку за вказаною адресою, який було збудовано у 1993 році. 28 травня 1999 року ОСОБА_8 уклав шлюб із ОСОБА_6, а у грудні 2000 року виїхав на роботу за кордон. За ОСОБА_6 визнано право власності на спірний будинок рішенням суду, яке було скасовано, а в подальшому її позов залишено без розгляду. 01 лютого 2006 року ОСОБА_8 зареєстрував своє місце проживання у спірному будинку. 23 жовтня 2013 року ОСОБА_6 незаконно зареєструвала за собою право власності на будинок та, не маючи необхідного обсягу повноважень, відчужила його відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 . Останні не могли не знати про те, що ОСОБА_6 не має права власності на це майно, не вжили всіх розумних заходів, не виявили обережності та обачності щодо з`ясування правомочності продавця, а тому являються недобросовісними набувачами.


З урахуванням наведеного, на підставі статей 15, 16, 330, 331, 388, 396, 400 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), статей 60, 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просили визнати житловий будинок по АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності; визнати за кожним з позивачів право на 1/2 частки у спільному майні подружжя; витребувати житловий будинок по АДРЕСА_2 з володіння ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 у володіння і спільну сумісну власність позивачів та витребувати земельну ділянку по АДРЕСА_2 з володіння ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 у користування позивача ОСОБА_8 .


Справа розглядалася судами неодноразово.


Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 01 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_8, ОСОБА_2 відмовлено.


Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 24 вересня 2015 року, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права на частку в спільному майні подружжя, закрито.


Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі набули право власності на спірний будинок законно, на підставі договору купівлі-продажу, тому цей будинок у них витребуваний бути не може.


Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на цей будинок, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ці позовні вимоги вже були предметом судового розгляду в іншій справі та щодо них судом ухвалено відповідне рішення.


Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2015 року, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 01 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.


Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції до 15 грудня 2017 року не перевірили доводів сторін по суті позовних вимог; належним чином не встановили фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначились які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не обґрунтували висновку про визнання за позивачем права власності на майно, яке перебуває у власності іншої особи, не навели правових підстав для такого висновку та не послались на норму права яка підлягає застосуванню.


Також касаційний суд, дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України не вирішили питання про залучення до участі у справі ОСОБА_6 , яка відчужила спірний житловий будинок відповідачам, до яких пред`явлено вимоги про витребування із чужого незаконного володіння, оскільки це рішення суду може вплинути на її права та обов`язки.


Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2016 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_6


Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2018 року залучено до участі у справі в якості правонаступника померлого позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_1, а також залучено до участі у даній справі, як третю особу на стороні позивачів - ОСОБА_7 .


Останнім рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_2 відмовлено.


Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності та необґрунтованості, оскільки позивачами не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження права власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку, як і не надано доказів на підтвердження того, що майно вибуло з їх володіння не з їхньої волі.


Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи


У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.


Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:


- залишили поза увагою вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року;

- не надали оцінку всім наявним у справі доказам, зокрема Висновку експертного дослідження, проведеного Волинською торгово-промисловою палатою, від 09 жовтня 2013 року № О-209, та не врахували показів свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 ;


- не дослідили судові рішення ухвалені у інших справах, що стосуються права на спірний житловий будинок і земельну ділянку, а саме: рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2004 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 04 грудня 2009 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 07 травня 2014 року у справі № 161/2151/14-ц, постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року в справі № 161/1156/14-а;


- дійшли хибного висновку щодо добросовісності набуття ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 спірного нерухомого майна у власність.


Також заявники зазначили, що апеляційний суд неправильно визначив розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, оскільки помилково вважав, що вартість спірного будинку на час звернення із позовом становила 1 128 611,00 грн, хоча ціна його продажу за договором 200 000,00 грн.


У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.


Рух справи у суді касаційної інстанції


Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.


Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року та постанови Волинського апеляційного суду від 30 травня 2019 року. Вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано для усунення недоліків строк до 02 вересня 2019 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали.


Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року та постанови Волинського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи № 161/5704/15-ц та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.


У вересні 2019 року матеріали справи № 161/5704/15-ц надійшли до Верховного Суду.


Позиція Верховного Суду


Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.


08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).


Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону

460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.


За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 травня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.


Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).


Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.


Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.


Фактичні обставини справи


Судами встановлено, що з 24 січня 1976 року по 27 травня 1999 року ОСОБА_8 перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.


За час шлюбу, 13 вересня 1990 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 виділена земельна ділянка по АДРЕСА_3 .


28 травня 1999 року ОСОБА_8 одружився із ОСОБА_6


26 березня 2014 року ОСОБА_6 продала ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 житловий будинок по АДРЕСА_2 .


Також судами встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_2 вже зверталися до суду з позовною заявою до відповідачів у цій справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, застосування правових наслідків недійсності правочину, визнання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, б об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за кожним з позивачів права власності на 1/2 частки у спільному майні подружжя - вищевказаного житлового будинку (справа № 161/6829/14).


................
Перейти до повного тексту