Постанова
Іменем України
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 607/19036/15-ц
провадження № 61-15019св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2019 року в складі колегії суддів: Дикун С. І.,
Парандюк Т. С., Хома М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що з 09 березня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, за час якого та за спільні кошти подружжя ними набуто рухоме та нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачем.
Посилаючись на те, що домовленість між подружжям щодо поділу набутого в шлюбі майна не досягнуто, ОСОБА_1 просила провести поділ майна виділивши ОСОБА_2 в рахунок належної йому 1/2 частини спільно нажитого майна подружжя: житловий будинок, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 вартістю
2 338 280 грн, світильники 2 шт. вартістю 7 000,00 грн та 5000,00 грн відповідно, диван вартістю 18 000,00 грн, стіл та крісла вартістю 16 000,00 грн; два килимки вартістю 12 300,00 грн, жалюзі вартістю 15 000,00 грн, посуд вартістю 6 000,00 грн, спальний гарнітур вартістю 20 000,00 грн, стільниця на кухонні меблі вартістю 6 500,00 грн, комп`ютер вартістю 4 000,00 грн, скатертину вартістю 1 000,00 грн, ковдри, подушки, покривало загальною вартістю 2 000,00 грн, комп`ютерне крісло вартістю 2 000,00 грн, телевізор вартістю 14 000,00 грн, домашній кінотеатр вартістю 8 000,00 грн, холодильник торгової марки Samsung вартістю 7 500,00 грн, кухонний гарнітур вартістю 30 000,00 грн, автомобіль марки Audi А6, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 376 989,00 грн, автомобіль марки Audi А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 432 314,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію належної їй 1/2 частини спільно нажитого майна подружжя у розмірі
1 660 941,50 грн.
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання двох автомобілів та будинку його особистою власністю.
Зустрічний позов мотивований тим, що спірний будинок збудований за кошти батька на належній батькові земельній ділянці, яка в подальшому була йому подарована. Автомобіль Audi А6, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний ним за кошти, отримані від продажу його попереднього автомобіля, а інший автомобіль марки Audі А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, хоча і зареєстрований на його ім`я, проте придбаний для коритування його батька та за кошти останнього, отримані ним від продажу іншого автомобіля.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив визнати житловий будинок
АДРЕСА_1 та автомобілі марки Audi А6, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а також автомобіль марки Audі А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 його особистою приватною власністю.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Проведено поділ спільного майна подружжя - рухомого майна: дивана вартістю 1 800,00 грн, двох килимків вартістю 12 300,00 грн, скатертини вартістю 1 000,00 грн, холодильника марки Samsung вартістю 7 500,00 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на
1/2 ідеальну частку у рухомому майні, а саме: дивана вартістю 1 800,00 гривень, двох килимків вартістю 12 300,00 грн скатертини вартістю 1 000,00 грн, холодильника марки Samsung вартістю 7 500,00 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку у рухомому майні, а саме: дивана вартістю 1 800,00 грн, двох килимків вартістю 12 300,00 грн, скатертини вартістю 1 000,00 грн, холодильника марки Samsung вартістю 7 500,00 грн. В іншій частині первісного позовну відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на автомобіль марки Audi А6, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 141 977,33 грн. В задоволенні решти зустрічних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірний будинок збудовано до травня 2014 року на земельній ділянці ОСОБА_3, тобто існував на час укладення договору дарування земельної ділянки. Відсутність в договорі дарування земельної ділянки від 06 травня 2014 року вказівки про наявність на ній будь-якого будівництва, не дають підстави визнати вказаний житловий будинок спільною власністю подружжя. Спірний житловий будинок та автомобіль марки Audi А6,
2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 придбано за кошти ОСОБА_3, який є батьком ОСОБА_2 . Спірний автомобіль марки Audi А6, 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, із моменту його придбання перебуває в користуванні ОСОБА_3 .
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не звернув увагу, зокрема, на те, що: в договорі дарування земельної ділянки від 06 травня 2014 року зазначено про відсутність будь-якого будівництва на земельній ділянці. Суд касаційної інстанції звернув увагу також на підтвердження придбання сторонами в шлюбі меблів та інших побутових предметів листом-пропозицією від 12 січня 2016 року, а також підтвердження придбання автомобіля марки Audi А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 за кошти батька відповідача за первісним позовом.
Останньою постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2016 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку, автомобіля марки Audi А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, 2 світильників, стола та крісла, жалюзі, посуду, спального гарнітуру, стільниці на кухню, комп`ютера; ковдри, подушок, покривала, комп`ютерного крісла, дивана, двох ковбиків, скатертини, холодильника скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено частково. Проведено поділ спільного сумісного майна подружжя, виділивши ОСОБА_2 в рахунок належної йому 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя: житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею
166,5 кв. м, житловою площею 80,6 кв. м, вартістю 701 380,00 грн; автомобіль марки Audi А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 140 000,00 грн; 2 світильники вартістю 7 000,00 грн та 5 000,00 грн; стіл та крісла вартістю 16 000,00 грн; жалюзі вартістю 15 000,00 грн; посуд вартістю 6 000,00 грн; спальний гарнітур вартістю 20 000,00 грн; стільниця на кухню вартістю 6 500,00 грн; комп`ютер, вартістю 4 000,00 грн; ковдри, подушки, покривало загальною вартістю 2 000,00 грн; комп`ютерне крісло вартістю 2 000,00 грн; диван вартістю 18 000,00 грн; двох килимків загальною вартістю 12 300,00 грн; скатертину вартістю 1 000,00 грн; холодильник марки Samsung вартістю 7 500,00 грн; на загальну суму майна 963 680,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію належної їй 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 166,5 кв. м, житловою площею 80,6 кв. м, вартістю 701 380,00 грн; автомобіля марки Audi А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 140 000,00 грн; 2 світильників вартістю 7 000,00 грн та 5 000,00 грн; стола та крісла вартістю 16 000,00 грн; жалюзі вартістю 15 000,00 грн; посуду вартістю 6 000,00 грн; спального гарнітуру вартістю 20 000,00 грн; стільниці на кухню вартістю 6 500,00 грн.; комп`ютера вартістю
4 000,00 грн; ковдр, подушок, покривала загальною вартістю 2 000,00 грн; комп`ютерного крісла вартістю 2 000,00 грн; дивана вартістю 18 000,00 грн;
двох килимків загальною вартістю 12 300,00 грн; скатертини вартістю 1 000,00 грн; холодильника марки Samsung вартістю 7 500,00 грн, на загальну суму 481 840,00 грн.
В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 11 листопада 2016 року залишено без змін, відновлено його дію у не скасованій частині. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем за первісним позовом не спростовано презумпцію спільності зазначеного вище рухомого та нерухомого майна, набутого сторонами за час зареєстрованого шлюбу.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що ним спростовано правовий режим майна, набутого сторонами хоча й за час шлюбу, проте за кошти батька відповідача за первісним позовом. При цьому ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний житловий будинок було зведено за час шлюбу та за спільні кошти подружжя, а спірним автомобілем марки Audi А6, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 7 користувалась їх родина. В суді першої інстанції ОСОБА_1 визнавала, що спірний житловий будинок будувався в період з березня 2013 року до травня 2014 року на належній батьку відповідача за первісним позовом земельній ділянці. На час укладання договору дарування земельної ділянки на ній вже був розташований житловий будинок, проте він не був введений в експлуатацію. Пункт 7 договору дарування земельної ділянки від 06 травня 2013 року, в якому зазначено про відсутність будь-якого будівництва на земельній ділянці, не є істотною умовою договору, при цьому це спростовується сукупністю доказів.
Звертає увагу на те, що апеляційним судом не враховано, що в ОСОБА_1 не доведено факту придбання ними за час шлюбу світильників; стола та крісла, жалюзі, посуду; спального гарнітуру, стільниці на кухню, комп`ютера, ковдри, подушок, покривала, комп`ютерного крісла, телевізора домашнього кінотеатру, кухонного гарнітуру, як і факту наявності цього майна в нього на час розгляду справи судом. Лист-пропозиція від 12 січня 2016 року не є беззаперечним доказом наявності спірного рухомого майна.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. Зупинено виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що в період з 09 березня 2013 року до 01 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Мають спільного сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .