Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 495/6187/16
провадження № 61-8385св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Заява мотивована тим, що 14 травня 2014 року вона була затримана та їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2014 року у задоволенні клопотання слідчого про застосування до заявниці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягав у забороні покидати місце мешкання та покладено обов`язки про прибуття до Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області за першим викликом. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області, ухвала слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 15 травня 2014 року залишена без змін. Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року заявницю визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 284 КПК України. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року - без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2015 року залишено без змін.
Посилаючись на статті 23, 1167, 1172 ЦК України,ОСОБА_1 просила стягнути з ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області на свою користь у рахунок відшкодування майнової шкоди - 135 000,00 грн, у рахунок моральної шкоди - 2 000 000,00 грн.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 30 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму майнової шкоди у розмірі 135 000,00 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Рішення мотивоване тим, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн та стягнення майнової шкоди у розмірі 135 000,00 грн, яка виразилась у понесених витратах на правову допомогу та в недоотриманні заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від посади.
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 30 травня 2018 року скасовано. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на відшкодування майнової шкоди 122 540,00 грн, на відшкодування моральної шкоди - 150 000,00 грн.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що розмір майнової шкоди, яка підлягає відшкодування розраховується із середньоденної заробітної плати, які позивач втратила внаслідок незаконних дій. Крім того, апеляційним судом при визначені розміру моральної шкоди, враховано ступінь душевних страждань, співмірність з мінімальним розміром заробітної плати та вимогами розумності і справедливості.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2020 року ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що пред`явлення позивачем вимоги до
ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, а не до Державної казначейської служби України, є порушенням вимог ЦПК України. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц у справах про відшкодування шкоди державою у резолютивній частині судових рішень не повинні міститись відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. До того ж, апеляційним судом проігноровано приписи Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та факт того, що позивачем не надано жодного підтверджуючого документа, який би свідчив про наявність у ОСОБА_1 факту відсторонення від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а також останньою не надано жодних доказів щодо відсутності в неї на час проведення досудового слідства та судового розгляду, заробітку.
У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
14 травня 2014 року заявнику повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 15 травня 2014 року обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягав у забороні покидати місце мешкання та покладено обов`язки про прибуття до Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області за першим викликом.
Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 09 лютого 2015 року заявницю визнано невинуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області
від 16 червня 2015 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 10 лютого 2016 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2015 року залишено без змін.
Із довідки Пенсійного фонду, виданої заявнику вбачається, що заробітна плата
за 2 місяці до її відсторонення склала: у березні - 5 469,68 грн за 20 календарних днів, у квітні - 5 948,84 грн за 21 календарний день.
Отже, середньоденна заробітна плата заявника, становила 278,5 грн (5 469,68 грн +
5 948,84 грн = 11 418,52 грн/41 день).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн та стягнення майнової шкоди у розмірі 135 000,00 грн, яка виразилась у понесених витратах на правову допомогу та в недоотриманні заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від посади.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що розмір майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню розраховується із середньоденної заробітної плати, які позивач втратила внаслідок незаконних дій. Крім того, при визначені розміру моральної шкоди, апеляційним судом враховано ступінь душевних страждань, співмірність із мінімальним розміром заробітної плати та вимогами розумності і справедливості.
Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).