Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 759/5101/16-ц
провадження № 61-4946св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником -
ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С.,
Матвієнко Ю. О., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовами
до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н. В.
про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом
та договорів дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що вона є дочкою ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями майна померлої є її дочки, зокрема: вона та ОСОБА_2 .
Вважала, що спадкування прав та обов`язків має відбуватись на підставі закону, оскільки заповіт від 14 серпня 2013 року, що був підписаний невідомою особою від імені померлої матері, дублікат заповіту від 15 серпня 2013 року, яким спадкове майно заповідалось ОСОБА_2, є нікчемними в силу закону та не потребує визнання їх такими судом, що встановлено рішенням суду від 23 листопада 2015 року.
Зазначала, що при видачі свідоцтва по право на спадщину, приватним нотаріусом не перевірено законності, правомірності витрачання спеціального бланку нотаріальних документів на видачу такого заповіту,
що був витрачений після 6 місяців з дня смерті померлої.
Крім того, приватному нотаріусу Коноваловій Е. А. було заборонено вчиняти дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, законом після смерті ОСОБА_6 ухвалою суду від 08 жовтня 2013 року, а заходи забезпечення позову не скасовувались.
Зазначала, що ОСОБА_2 має право на спадкування 1/2 частини спадкового майна.
Враховуючи наявність недійсного свідоцтва про право на спадщину
за законом, договори дарування земельної ділянки та будинку, відповідно
до яких ОСОБА_2 подарувала своїм синам ОСОБА_3
та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, як вважала позивачка, є також недійсними, нерухоме майно, що було відчужене, підлягає витребуванню
із чужого незаконного володіння, спірні договори дарування не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1, просила суд:
визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, житловий будинок по АДРЕСА_1, зареєстровані за № № 852, 855;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:75:198:0079, загальною площею 0,1 га, та договір дарування житлового будинку
АДРЕСА_1 , що укладені між ОСОБА_2
та ОСОБА_3 й ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В., зареєстровані
за № № 768,767;
витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь земельну ділянку, житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, зазначених
у пункті 27 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня
2008 року № 7, судом не було встановлено, а позивачкою не доведено, а тому, як вважав суд першої інстанції, відсутні підстави для визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними.
При цьому враховуючи відсутність підстав для визнання свідоцтв недійсними, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договору дарування недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку та житловий будинок, що по АДРЕСА_1, зареєстровані за № № 852, 855.
Визнано недійсними договори дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:75:198:0079, загальною площею 0,1 га, та житлового будинку АДРЕСА_1, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
й ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В., зареєстровані за № № 768, 767.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки відповідачка
ОСОБА_2 не мала права на спадкування за заповітом та розпорядження спірним майном, тому, як вважав суд апеляційної інстанції, видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом та укладені між відповідачами договори дарування підлягають визнанню недійсними
на підставі статей 203, 215, 216, 1301 ЦК України, у зв`язку із чим порушені права позивачки будуть повністю захищені відповідно до положень
статті 5 ЦПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги щодо витребування з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивачки земельної ділянки та житлового будинку, розташованих
по АДРЕСА_1, не підлягають задоволенню згідно положень статей 387, 388 ЦК України, оскільки позивачка не є власником вказаного майна, вона лише набула право на спадкування цього майна, яке підлягає захисту, а тому такі вимоги є необґрунтованими та такими
що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо витребування з володіння ОСОБА_3
та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки та житлового будинку, розташованих по АДРЕСА_1, не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (стаття 400 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи
із Святошинського районного суду м. Києва.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції
не спростовано належним чином висновків суду першої інстанції. Вважав,
що неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права привело до неправильного вирішення справи
та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Вважала, що судом апеляційної інстанції не досліджено процедури посвідчення, а не реєстрації заповіту; не допитано нотаріуса ОСОБА_8
та не оцінено, що твердження, надані позивачем є фактично заявою про злочин і не можуть бути предметом дослідження в рамках цивільного процесу.
Зазначала, що суд апеляційної інстанції посилаючись на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року у справі № 759/3356/15-ц не звернув увагу на те, що у цій справі у задоволенні позову щодо визнання заповіту нікчемним відмовлено, а тому, як вважала
ОСОБА_2 , факт нікчемності заповіту не було встановлено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9, на касаційну скаргу у якому зазначено,
що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 10 т. 1).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, до складу якої входили домоволодіння
АДРЕСА_1 , що належало померлій на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 13 лютого 1972 року та земельна ділянка, площею 0,1000 га, розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:75:198:0079, що належала померлій
на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку
від 24 травня 2005 року (а. с. 145-147, 152 т. 1).
19 червня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_6, номер у спадковому реєстрі НОМЕР_1 (а. с. 15-16 т. 1).
Із заявою про прийняття спадщини зверталося два спадкоємця, зокрема: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які є дочками померлої ОСОБА_6
(а. с. 78-165 т. 1).
19 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., на підставі дублікату заповіту
від 15 серпня 2013 року, виданого взамін втраченого оригіналу від 14 січня 2013 року, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна є її дочка
ОСОБА_2 , видано останній свідоцтво про право на спадщину
за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
(а. с. 98, 158 т. 1).
19 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. на підставі дублікату заповіту
від 15 серпня 2013 року, виданого взамін втраченого оригіналу від 14 січня 2013 року, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна є її дочка
ОСОБА_2 , видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину
за заповітом на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:75:198:0079, з цільовим призначенням - будівництво
і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд,
що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 161 т. 1).
Заповіт ОСОБА_6, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2, від 14 січня
2013 року було посвідчено та зареєстровано після смерті спадкодавця -
ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 98, 111 т. 1).
04 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3