Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 202/2112/18
провадження № 61-4334св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Слюсар Л. П., від 02 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 05 лютого 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 12 лютого 2010 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. У шлюбі народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітній син проживає разом з нею та основний тягар з його утримання лежить на ній. Син навчається в школі, відвідує спортивні секції, додаткові заняття, за які необхідно здійснювати оплату, проте прибутку, який отримує позивач, не вистачає для достатнього забезпечення фізичного та духовного розвитку дитини. Під час шлюбу, 10 червня 2011 року за спільні кошти подружжя була придбана квартира АДРЕСА_1, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З урахуванням того, що з нею проживає малолітній син, позивач просила суд збільшити частку майна дружини в спільному майні подружжя та провести поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на 2/3 частини зазначеної квартири. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру.
Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що спірна квартира є його особистою власністю, оскільки ним особисто 07 липня 2010 року була приватизована двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . 01 квітня 2011 року він продав свою приватизовану двокімнатну квартиру та за виручені кошти 10 червня 2011 року придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Жодних сумісно накопичених коштів сім`єю не було вкладено у купівлю квартири, коштів від продажу двокімнатної квартири було достатньо для її придбання. ОСОБА_1 має на праві особистої власності житло - квартиру АДРЕСА_3 та частину житла - спадщину після померлої бабусі за адресою: АДРЕСА_4 .
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив задовольнити його зустрічний позов, визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,2 кв. м, яка складається із: коридору 5,8 кв. м; санвузлу 2,9 кв. м; шафи 0,4 кв. м; кухні 7,5 кв. м; кладової кімнати 0,4 кв. м; житлової кімнати 11,6 кв. м; житлової кімнати 16,7 кв. м; житлової кімнати 13,6 кв. м; шафи 0,4 кв. м; лоджії 1,9 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира хоча й була придбана у період шлюбу, але за особисті кошти ОСОБА_2, що ним доведено, і це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що спірна квартира хоча й була придбана у період шлюбу, але за особисті кошти ОСОБА_2, і це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначила неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 стверджує, що приватизована квартира була набута відповідачем під час перебування в зареєстрованому шлюбі із нею, але внаслідок реалізації ним права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду з доплатою за перевищення норм безоплатної приватизації. Вказана доплата була здійснена за спільні кошти подружжя, що не було враховано судами при вирішення спору. Судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення не встановлювався обсяг спільно нажитого майна, джерела набуття такого майна, не враховано презумпцію спільності права власності подружжя на майно.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій, суди правильно встановили обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог. ОСОБА_2 вказує, що спірну квартиру було набуто за його власні кошти, отримані від реалізації приватизованої квартири. Звертає увагу, що представником відповідача за зустрічним позовом до суду апеляційної інстанції надано докази, які свідчать про те, що розмір доплати за перевищення норми безоплатної приватизації при оформленні права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду склав 3, 56 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб, про що зроблений актовий запис за № 621. Після одруження ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 .
У шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_3, про що 29 березня 2011 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис за № 206.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з договором купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В. М. за реєстровим № 970, ОСОБА_2 (продавець) продав, а (покупець) ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_2 . Вказана квартира належала продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 07 липня 2010 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, зареєстрованого комунальним підприємством "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за реєстраційним номером майна 31318922.
Згідно з пунктом 4 договору продаж цієї квартири за домовленістю сторін вчинено за 72 733, 00 грн.
Відповідно до пункту 6 договору продаж вказаного нерухомого майна здійснюється за згодою дружини (продавця) - ОСОБА_1 . Заява про згоду посвідчена 31 березня 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В. за реєстровим № 952.
Згідно з заявою про згоду на продаж квартири від 31 березня 2011 року, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В. за реєстровим номером 952, ОСОБА_1 дала згоду на укладання договору про продаж її чоловіком двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . У заяві вказано, що квартира була набута чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі з нею, але внаслідок реалізації ним права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду з доплатою за перевищення норми безоплатної приватизації. Будь-яких претензій на згадану вище квартиру вона не має і мати не буде, житлом забезпечена.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В., ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Трикімнатна квартира знаходиться в житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі і складається з: 1- коридор; 2 - санвузол; 3 - шафа; 4 - кухня; 5 - кладова; 6, 7, 8 - житлові кімнати; 9 - шафи; І - лоджія; погріб площею 2,1 кв. м. під лоджією. Житлова площа квартири - 41,9 кв. м; загальна площа - 61, 2 кв. м.
Згідно з пунктом 15 договору продаж квартири за домовленістю сторін здійснено за 64 000, 00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.