Постанова
Іменем України
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 487/10132/14-ц
провадження № 61-8424св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Корнешової Т. В., від 17 травня 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., від 20 травня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що 30 січня 2009 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 32/37, згідно з пунктом 29 якого надала ТОВ "Миколаївбудпроект" дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 10 років земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв. м для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 .
Рішенням Миколаївської міської ради від 09 червня 2009 року № 35/51 (пункт 54 ) затверджено ТОВ "Миколаївбудпроект" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м (з яких: 55 кв. м - під капітальною забудовою, 99 кв. м - під спорудами, 1 766 кв. м - під переходами, проїздами та площадками, 20 236 кв. м - під зеленими насадженнями) на АДРЕСА_1 за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням цієї ділянки до земель комерційного використання для обслуговування придбаного майна, та передано вказану ділянку в оренду цьому товариству.
04 вересня 2009 року за відсутності укладеного з ТОВ "Миколаївбудпроект" договору оренди земельної ділянки площею 22 156 кв. м Миколаївська міська рада прийняла рішення № 36/61, згідно з пунктом 43 якого затвердила проект землеустрою та передала у власність ОСОБА_1 за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0012 з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.
27 листопада 2009 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 одержала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку від 27 листопада 2009 року серії ЯИ № 140144, що був зареєстрований 29 жовтня 2009 року за № 010949702036 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Прокурор вказував, що рішення Миколаївської міської ради № 36/61 у відповідній частині прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності та знаходиться у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману.
Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та невизначеність її меж в натурі не означає відсутність цієї смуги та не підтверджує правомірність передання у приватну власність спірної земельної ділянки, розташованої біля урізу води. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 09 вересня 2014 року у справі № 3-77гс14.
Крім того, згідно з генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, спірна земельна ділянка розташована у зеленій зоні загального користування та належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, тобто до земель, які не можуть передаватися у власність громадян для здійснення будівництва.
Відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить вимогам земельного та містобудівного законодавства, оскільки місце її розташування не відповідає містобудівній документації.
13 квітня 2011 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, яку 12 жовтня 2012 року останній продав ОСОБА_3 .
Оскільки право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набула з порушенням встановленого законом порядку, відчуження такої ділянки на підставі наступних правочинів також є незаконним, а тому договори купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними.
Про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність прокурору стало відомо лише після проведення міжрайонною прокуратурою перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 26 квітня 2013 року та під час додаткової перевірки додержання вимог містобудівного законодавства. Тому причини пропуску позовної давності прокурор вважав поважними.
Державна інспекція сільського господарства України є органом, уповноваженим державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель. Однак у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення з позовом до суду, а власником спірної земельної ділянки є Миколаївська міська рада - відповідач у справі. Тому прокурор набув статус позивача відповідно до вимог статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.
Посилаючись на вказані обставини та на те, що державний акт ОСОБА_1 отримала на підставі незаконного рішення Миколаївської міської ради, уточнивши позовні вимоги, прокурор просив суд: визнати незаконними та скасувати пункти 43, 43.1 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 834 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 140144 від 27 листопада 2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0012, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований 29 жовтня 2009 року за № 010949702036 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, та повернути територіальній громаді м. Миколаєва вказану земельну ділянку шляхом витребування її у ОСОБА_3 .
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 травня
2017 року позов задоволено.
Визнано незаконними та скасовано пункти 43, 43.1 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 834 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект"
з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 140144 від 27 листопада 2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0012, виданий ОСОБА_1 та зареєстрований за № 010949702036 від 29 жовтня 2009 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 834 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0012 по
АДРЕСА_2 та зобов`язано його повернути земельну ділянку
у комунальну власність територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва
від 16 червня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Миколаївська міська рада могла передати у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку лише за наявності таких умов: ця ділянка має вказане цільове призначення, на день виділення спірна земельна ділянка є вільною, наданою за відповідною процедурою, і щодо неї чинне законодавство чи рішення компетентних органів, постановлені у межах їх повноважень, не встановлюють обмежень використання для зазначених цілей. Орган місцевого самоврядування не може приймати рішення щодо юридичної долі спірної земельної ділянки усупереч чинному земельному, водному або іншому законодавству. На такому рішенні не може бути заснованим право приватної власності особи на цю ділянку. Спірна земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування, входить до земель прибережної захисної смуги, знаходиться на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману. Оскільки у прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється здійснювати будівництво, рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 є незаконним і його слід скасувати.
За статтею 152 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, недійсними підлягають визнанню як рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі такі акти на право власності на земельні ділянки. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13, а тому слід задовольнити вимогу про визнання недійсним державного акта.
Територіальна громада м. Миколаєва як власник земель комунальної власності позбулася спірної земельної ділянки внаслідок незаконного розпорядження нею міською радою. Тому таке виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не є вираженням волі територіальної громади на відчуження цієї ділянки. З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (територіальної громади) не з його волі, її слід витребувати з володіння ОСОБА_3 .
Звернувшись із позовом у жовтні 2014 року, прокурор не пропустив позовну давність, оскільки він звернувся до суду за захистом як порушених інтересів територіальної громади м. Миколаєва, так і суспільних, публічних інтересів, за відсутності іншого органу, який згідно із законом уповноважений на захист цих інтересів, і набув процесуальні права позивача, тому треба визначити, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Миколаєва та держави. Прокурор міг довідатись про порушення інтересів територіальної громади м. Миколаєва та державних інтересів лише під час проведення перевірки у березні 2013 року та внаслідок витребування і ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування спірної земельної ділянки на місцевості із залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 травня
2017 року змінено.
Викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: зобов`язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 834 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0012, по АДРЕСА_2 у комунальну власність територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, порушила вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку її надання, а також права територіальної громади м. Миколаєва й законні інтереси держави, виходячи з того, що стан та збереження прибережних захисних смуг має загальнодержавне значення, а тому оскаржувані пункти рішення міської ради є незаконними та підлягають скасуванню, а державний акт, який виданий на підставі вказаного рішення, як наслідок, повинен бути визнаний недійсним, що не суперечить принципу ефективності обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації.
Витребовуючи спірну земельну ділянку у ОСОБА_3 та зобов`язавши її повернути на користь територіальної громади, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України потрібно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. До спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 391 ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України.
Звернувшись з позовом у жовтні 2014 року, прокурор не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України, оскільки про дійсне порушення інтересів громади та державних інтересів рішенням Миколаївської міської ради прокурор міг довідатись лише при проведенні у встановленому законом порядку перевірки, що мала місце у березні 2013 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи та не визначили, яке цільове призначення мала спірна земельна ділянка на час вирішення питання про її передачу у приватну власність. Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням положень ЦПК України. ОСОБА_3 вказує, що спірна земельна ділянка виділялася для обслуговування нерухомого майна, і лише цільове призначення такого майна є різним. Матеріали справи не містять доказів, що у м. Миколаєві встановленні межі прибережної захисної смуги, її розмір та розташування спірної земельної ділянки у цих межах.
Також ОСОБА_3 зазначає, що звертаючись до суду із цим позовом, прокурор неправильно обрав спосіб захисту прав особи, в інтересах якої він подав позов. У позовній заяві прокурор заявив одну з вимог про повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність шляхом її витребування у фізичної особи. Цю вимогу не можна вважати такою, що направлена на усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженням майном (негаторний позов).
Суди дійшли передчасного висновку про те, що прокурором не було порушено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом. Не враховано, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направленні на захист права держаної власності, поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 ЦК України перебіг строку давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Надання прокурору більш широких прав щодо відліку початку строку давності, що не надається іншим представникам як позивача, так і іншим учасникам справи, порушує принцип рівності прав та обов`язків сторін, оскільки представник однієї із сторін, яким є прокурор, має більш широкі права порівняно із іншими представниками. Оскаржувані судові рішення суперечать нормам матеріального права та усталеній практиці Верховного Суду України щодо обчислення позовної давності та спливу цього строку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу прокуратура Миколаївської області посилається на те, що суди, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, правильно застосували приписи ЗК України і ВК України. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України і ВК України потрібно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу щодо зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявляти упродовж усього часу продовження порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховано висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Миколаївської міської ради від 20 жовтня 1993 року № 18/14 відведено військовому містечку 62, військовій частині 10758 земельну ділянку площею 559 400 кв. м у тому числі площею 1 178 кв. м під`їзної дороги до АГК "Зірка" по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 31 травня 1995 року квартирно-експлуатаційній частині (КЕЧ) Миколаївського району, військова частина 10758 отримали державний акт на право постійного користування землею площею 55,9 га по АДРЕСА_1 для АДРЕСА_3, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 466.
Рішенням Миколаївської міської ради від 24 лютого 2006 року № 43/50 розподілено територію військового містечка № 62 по АДРЕСА_1 на землі Міністерства оборони України та землі комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, затверджено схему розподілу.
В подальшому на підставі рішення Миколаївської міської ради № 7/13 від 09 листопада 2006 року земельну ділянку площею 335 808 кв. м передано із земель військового містечка АДРЕСА_3 до земель комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.
30 січня 2009 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 32/37 про надання ТОВ "Миколаївбудпроект" дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв. м в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 .
Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено ТОВ "Миколаївбудпроект" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м (з яких: 55 кв. м - під капітальною забудовою, 99 кв. м - під спорудами, 1 766 кв. м - під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв. м - під зеленими насадженнями) за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням цієї ділянки до земель комерційного використання для обслуговування придбаного майна на АДРЕСА_1, та передано вказану ділянки в оренду строком на 10 років.
Вказаним рішенням передбачено, що земельна ділянка має обмеження у використанні, згідно з КОПВНЗТДВЗД: правові, типу 1.1 - зміна цільового використання, на земельну ділянку площею 2 304 кв. м діють спеціальні обмеження типу 4.3.1 - санітарно-захисних зонах інженерно-технічних споруд і комунікацій.
10 серпня 2009 року на підставі протоколу від 25 червня 2009 року № 6 ТОВ "Миколаївбудпроект" звернулось із нотаріально посвідченою заявою до компетентних органів та до всіх, кого це стосується, про надання згоди на вилучення земельних ділянок орієнтованою площею 1 000 кв. м на користь дев`ятнадцятьох громадян, в тому числі, ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних житлових будинків у АДРЕСА_2 за рахунок земельної ділянки площею 22 156 кв. м, наданої ТОВ "Миколаївбудпроект" згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 для обслуговування придбаного майна.
04 вересня 2009 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 36/61, згідно з пунктами 43 і 43.1 якого затвердила проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" у власність спірної земельної ділянки з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт від 27 листопада 2009 року серії ЯИ № 140144, що був зареєстрований 29 жовтня 2009 року за № 010949702036 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Встановлене свідчить про те, що на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (як частини земельної ділянки ТОВ "Миколаївбудпроект", з якої Миколаївська міська рада згідно з пунктами 43. 43.1 оскарженого рішення спірну земельну ділянку виділила ОСОБА_1 ) були накладені обмеження, про які вказала Миколаївська міська рада у пунктах 54-54.1 рішення № 35/51 від 19 червня 2009 року, передаючи в оренду земельну ділянку ТОВ "Миколаївбудпроект".
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують того, що Миколаївська міська рада відповідно до законодавства змінила цільове призначення спірної земельної ділянки на землі житлової забудови. Згідно з пунктами 43, 43.1 оспореного рішення Миколаївська міська рада, не дотримуючи порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та порушуючи відповідні обмеження, згадані у пункті 54 рішення Миколаївської міської ради № 35/51 від 19 червня 2009 року, віднесла спірну земельну ділянку до земель житлової забудови, вказавши після цього, що обмеження використання спірної земельної ділянки згідно з Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок відсутні.
Згідно висновку управління Держкомзему у м. Миколаєві щодо погодження вказаного вище проекту землеустрою спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель комерційного використання, загальною площею 834 кв. м, у тому числі 174 кв. м - зелені насадження, і вона має обмеження у використанні згідно класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок (КООВЗД).
Згідно пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, межа та площа земельної ділянки, що проектується до відведення у власність, визначені у відповідності з генеральним планом індивідуальної житлової забудови та висновку управління містобудування та архітектури від 19 червня 2009 року за № 15-1734/5, спірна земельна ділянка знаходиться на землях комерційного використання і відповідно до функціонального використання віднесена до земель індивідуального житлового будівництва, код цільового використання якої відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі - 1.8. На час обстеження земельна ділянка вільна від забудови. Її перетинає проїзд. Земельна ділянка вкрита багаторічними земельними насадженнями.
13 квітня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_2, який 12 жовтня 2012 року продав її ОСОБА_3 .
Відповідно до схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, остання знаходиться в межах м. Миколаєва, в межах законодавчо визначеної прибережної двокілометрової смуги прибережної захисної смуги Бузького лиману, в межах земельної ділянки 12 424 кв. м на відстані 9 метрів від урізу води.
Зазначене підтверджується також кадастровим планом проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, актом зі схемою, які виконані державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції, а також ситуаційним планом з експлікацією земельних угідь.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.