Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
м. Київ
справа № 569/17130/17
провадження № 61-21332св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне агентство водних ресурсів України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Хилевича С В., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Рівненського обласного управління водних ресурсів (в подальшому Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 11 квітня 2007 року він працював у відповідача на посаді начальника відділу експлуатації водогосподарських систем.
29 вересня 2017 року його було попереджено, що 30 листопада 2017 року буде увільнено з роботи з огляду на оптимізацію та скорочення чисельності працівників.
Наказом від 11 жовтня № 120-Ос "Про звільнення ОСОБА_1 " у зв`язку із скороченням численності працівників, відповідно до пункту першого
статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) його звільнено з 11 жовтня 2017 року із займаної посади.
Вважав, що ділова репутація та багаторічний досвід роботи на управлінських посадах давали йому переважне право на залишення на посаді, яка є рівнозначною тій, яку він займав до вивільнення. Стверджував про упереджене ставлення до нього зі сторони відповідача, а також вчинення щодо нього психологічного тиску, нехтування ним як керівником структурного підрозділу, безпідставне зменшення розміру щомісячних преміальних виплат. Він не був ознайомлений з наказом про внесення змін до штатного розпису та протягом часу з моменту попередження про звільнення і до припинення трудових відносин між сторонами, перебував у стресовому стані, постійно переживав, в зв`язку з чим погіршився стан його здоров`я та підвищився артеріальний тиск.
Звільнення з роботи вважав незаконним, оскільки роботодавцем було порушено вимоги трудового законодавства, а саме: статей 43, 252 КЗпП України щодо отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він був, та без згоди Обласної профспілкової організації водогосподарських організацій агропромислового комплексу, яка є вищим виборним органом цієї профспілки. Вказував, що зміни до штатного розпису на 2017 рік від 12 вересня 2017 року, якими скорочено займану ним посаду, відповідачем затверджено з порушенням порядку внесення і затвердження змін до штатного розпису. Всупереч частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавцем не було запропоновано йому всіх наявних у штатному розписі вакантних посад, які він міг би зайняти, зокрема, і в новоутворених підрозділах, які відкривалися з огляду на зміни в штатному розписі. При цьому не було враховано його переважного права на залишення на роботі на рівнозначній посаді.
Просив суд поновити його на роботі у Регіональному офісі водних ресурсів у Рівненській області на посаді начальника відділу експлуатації водогосподарських систем та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 жовтня 2017 року по день поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня
2019 року, ухваленого у складі головуючого судді Тимощука О. Я., позов задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Регіональному офісі водних ресурсів у Рівненській області на посаді начальника відділу експлуатації водогосподарських систем з 12 жовтня 2017року. Стягнуто з Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 жовтня 2017 року по день винесення рішення в сумі 154 547,47 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення з Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 8 747, 97 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено без дотриманням порядку, визначеного статтями 42, 43, 49-2, 252 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 04 квітня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення
ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з підстав, визначених
пунктом першим статті 40 КЗпП України та без порушення процедури звільнення, визначеної КЗпП України. При цьому, апеляційним судом враховано, що позивач сам погодився на звільнення за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України до спливу двомісячного строку, визначеного статтею 49-2 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Рівненського міського суду Рівненської області.
У січні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не забезпечив рівність сторін, взявши до уваги лише доводи відповідача, не надав правової оцінки та не зазначив мотивів відхилення аргументів, викладених позивачем.
Разом із попередженням про звільнення позивачу було запропоновано посаду провідного інженера-гідротехніка, посадовий оклад якої значно менший ніж у його підлеглих, при цьому йому не було запропоновано інші вакантні посади, які він міг займати.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що звільнення за пунктом першим статті 40 КЗпП України відбулося у порушення вимог статті 42 КЗпП України, тобто не було враховано його переважне право на залишенні на роботі з урахуванням кваліфікації та продуктивності праці, не проведено порівняльний аналіз з іншими працівниками.
Вказує, що його звільнення відбулося з порушенням вимог статей 43, 252 КЗпП України, без згоди профспілкової організації та її виборного органу.
Вважає, що він не ініціював своє звільнення та не висловлював згоди на звільнення з роботи, а лише просив зменшити термін попередження про звільнення ініційоване роботодавцем.
Висновки суду апеляційної інстанції про те, що ним не надано доказів того, що трудові відносини він був вимушений припинити із-за психологічного тиску суперечать частини другій статті 9 Конвенції МОН №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, відповідно до яких тягар доведеності наявності законних підстав для звільнення лежить на роботодавці.
Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки тому, що наказ
від 28 вересня 2017 року № 93-В "Про внесення змін до штатного розпису Рівненського обласного управління водних ресурсів" з`явився після його звільнення, тобто після 11 жовтня 2017 року, оскільки в ньому відсутній його підпис про ознайомлення, а в листі від 11 жовтня 2017 року про попередження та наказі про звільнення від 11 жовтня 2017 року жодним чином не зазначено про його існування.
Суд апеляційної інстанції не застосував положення частини другої
статті 40, частини другої- третьої статті 49-2, 42, частини другої
статті 49-2 КЗпП України до даних правовідносин, при цьому неправильно застосував положення частини дев`ятої статті 43, частини третьої
статті 252 КЗпП України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року відповідачем подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу на те, що Рівненське обласне управління водних ресурсів, яке перейменовано на Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області, не наділене повноваженнями самостійно змінювати структуру апарату, вводити чи виводити посади, а також вносити та затверджувати будь-які зміни до штатного розпису. Державне агентство водних ресурсів України безпосередньо є уповноваженим органом, який затверджує кошторис та штатний розпис Рівненського обласного управління водних ресурсів, відповідно до пункту 5.2.8 "Положення про Рівненське обласне управління водних ресурсів". Таким чином, Рівненське управління облводресурсів зобов`язане було видати наказ про внесення змін у структуру та штатний розпис, після затвердження відповідних змін Держводагентством.
Позивачу було відомо про всі зміни у структурі апарату ще до підписання наказу про звільнення. ОСОБА_1 неодноразово, в усній формі, пропонувалися всі наявні вакантні посади не керівного складу, проте він категорично відмовився від переведення на них, вважаючи себе гідним посади керівника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 і з 01 серпня 1991 року працював у Рівненському обласному управлінні водних ресурсів (після зміни найменування - Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області).
Наказом від 11 квітня 2007 року № 22-Ос його призначено на посаду начальника відділу експлуатації меліоративних систем, який у 2009 році перейменовано у відділ експлуатації водогосподарських об`єктів, а із
2013 року - відділ експлуатації водогосподарських систем.
Відповідно до частини 12 пункту 1 додатку до наказу Рівненського облводресурсів від 11 січня 2016 року № 03-В "Про розподіл функціональних повноважень між начальником Рівненського облводресурсів та його заступниками" начальник Рівненського облводресурсів "утворює у межах граничної чисельності працівників апарату Рівненського облводресурсів, ліквідовує, реорганізовує за погодженням із Держводагентством України структурні підрозділи апарату Рівненського облводресурсів".
12 вересня 2017 року Державним агентством водних ресурсів України видано наказ № 301-б "Про затвердження змін до штатного розпису Рівненського обласного управління водних ресурсів". Додатками до цього наказу було прийнято зміни до штатного розпису на 2017 рік, які вводилися в дію
з 01 грудня 2017 року.
Згідно вказаних змін до штатного розпису Рівненського облводресурсів виводилось зі штату 15 посад, зокрема і посада начальника відділу експлуатації водогосподарських систем.
На виконання наказу Держводагентства від 12 вересня 2017 року, Рівненським обласним управлінням водних ресурсів 28 вересня 2017 року видано наказ № 93-В, яким внесено відповідні зміни до штатного розпису.
29 вересня 2017 року відповідач листом № 02/1472 попередив
ОСОБА_1 про наступне звільнення 30 листопада 2017 року із посади начальника відділу експлуатації водогосподарських систем через оптимізацію та скорочення чисельності працівників на виконання наказу Держводагентства від 12 вересня 2017 року № 301-б.