ПОСТАНОВА
Іменем України
23 липня 2020 року
Київ
справа №755/5410/18
адміністративне провадження №К/9901/54881/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губська О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу
за касаційною скаргою громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1, поданою його адвокатом Чиханцовим Миколою Анатолійовичем
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року (у складі головуючого судді Арапіної Н.Є.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді Аліменка В.О., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.)
у справі №755/5410/18
за позовом громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в місті Києві)
про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України в частині заборони в`їзду в Україну,
I. РУХ СПРАВИ
1. Адвокат Чиханцов Микола Анатолійович, в інтересах громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДМС України в місті Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 23 березня 2018 року про примусове повернення позивача з України в частині заборони в`їзду в Україну терміном на три роки.
2. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. У поданій касаційній скарзі адвокат позивача із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23 березня 2018 року головним спеціалістом ГУ ДМС України в місті Києві Мозиль Х.Р. складено протокол про адміністративне правопорушення відносно громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
5. Постановою заступника начальника ГУ ДМС України в місті Києві Пономаренко В.В. від 23 березня 2018 року на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн в дохід держави за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 КУпАП, який цього ж дня позивачем було сплачено.
6. Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 23 березня 2018 року за адресою: місто Київ, вулиця Верхній Вал, 28 встановлено, що Громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилявся від виїзду з України після закінчення терміну перебування в Україні.
7. Головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в місті Києві прийнято 23 березня 2018 року рішення про примусове повернення з України позивача в країну походження та зобов`язано його покинути територію України у термін до 31 березня 2018 року з забороною в`їзду на територію України терміном на три роки.
8. Вважаючи протиправним рішення ГУ ДМС України в місті Києві від 23 березня 2018 року в частині заборони в`їзду в Україну, терміном на три роки протиправним, та таким, що винесено всупереч вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI).
10. Cуди попередніх інстанцій вважають, що обставини, на які посилається позивач та представник позивача, а саме, про сплату штрафа, придбання абонента на відвідування спортзалу, наявність коштів для існування особистого рахунку, можливість користування квартирою, підтвердження джерел існування (позивач є кваліфікованим тренером з фітнесу та викладачем англійської мови) не є підставами для визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України в частині заборони в`їзду в Україну.
11. Крім того, посилання позивача про невідповідність рішення про заборону в`їзду в Україні вимогам статті 13 Закону №3773-VI спростовуються приписами абзацу 2 пункту 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду і Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (далі - Наказ №1235).
12. Зокрема, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що ГУ ДМС України в місті Києві при прийнятті рішення про примусове повернення від 23 березня 2018 року, застосував відносно позивача заборону подальшого в`їзду строком на три роки як до такого, що порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, яка узгоджується з положеннями частини першої статті 26 Закону №3773-VI, а не з положеннями статті 13 цього Закону.
13. Також, суди першої та апеляційної інстанцій вважають недоречними посилання представника позивача на відсутність перекладача під час вручення позивачу копії рішення про примусове повернення з України, оскільки матеріали справи містять письмові пояснення позивача про відсутність претензій та зауважень до Державної міграційної служби.
14. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що позивачем, окрім порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, порушено й норми податкового законодавства шляхом здійснення незаконної трудової міграції, зокрема останній отримував доходи від викладацької діяльності, при цьому не сплачував жодних податків.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
15. Представник позивача у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що в оскаржуваних судових рішеннях відсутні належні обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в`їзду в Україну на три роки.
16. Як зазначає представник скаржника, статтею 26 Закону №3773-VI не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
17. А тому, як вважає представник позивача, при прийнятті спірного рішення суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені статтею 13 вказаного Закону.
18. Також позивач у касаційній скарзі звертає увагу на положення пункту 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25 червня 2009 року №1 (далі - Постанова Пленуму №1), яким фактично визначено те, що стаття 26 Закону №3773-VI не може бути самостійною правовою підставою встановлення такого обмеження в`їзду на територію України і може застосовуватись лише за наявності обставин, визначених статтею 13 цього Закону.
19. Більше того, представник скаржника посилається на те, що відповідач (як і суди попередніх інстанцій) помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача з підставами для заборони його в`їзду в Україну.
20. Крім того, представник позивача у касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що у абзаці четвертому описової частини оскаржуваної постанови відсутня частина тексту, внаслідок чого не зрозуміло, чи судом апеляційної інстанції досліджено доводи апелянта.
21. Таким чином, на думку представника скаржника, наведене свідчить про необґрунтованість встановленої відповідачем заборони в`їзду в Україну для позивача, оскільки рішення про це прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу пропорційності, а саме необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а також без урахування права позивача на участь у процесі прийняття оскаржуваного рішення.
22. Відповідач у поданому відзиві на касаційну скаргу стверджує про те, що при прийнятті спірного рішення про примусове повернення, відносно позивача застосовано заборону подальшого в`їзду строком на три роки як до такого, що порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, яка узгоджується із положеннями частини першої статті 26 Закону №3773-VI, а не з положеннями статті 13 цього Закону.
23. Зокрема відповідач звертає увагу на те, що посилання представника позивача на відсутність підстав та на роз`яснення Постанови Пленуму №1 стосуються статті 13 вказаного Закону, де визначені підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, яка приймається окремим та єдиним рішенням.
24. Крім того, як стверджує відповідач, положення Наказу №1235 розроблено відповідно до статті 13 Закону №3773-VI, а відтак, дія цього Наказу не поширюється на рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну особам, яке приймається згідно зі статтею 26 цього Закону.
25. Також відповідач спростовує посилання представника позивача на пункт 18 Постанови Пленуму №1, положення якого, на думку останнього, фактично визначає те, що стаття 26 Закону №3773-VI не може бути самостійною правовою підставою встановлення такого обмеження в`їзду на територію України і може застосовуватись лише за наявності обставин, визначених статтею 13 цього Закону.
26. При спростуванні вказаного доводу ГУ ДМС України в місті Києві посилається на абзац 3 пункту 18 Постанови Пленуму №1, де зазначено, що відповідно до частини другої статті 26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.