ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/18020/14
адміністративне провадження № К/9901/36652/19
адміністративне провадження №К/9901/610/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білак М.В. (суддя-доповідач),
суддів: Калашнікової О.В., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційними скаргами Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року (суддя - Амельохін В.В.)
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Ключкович В.Ю.)
у справі №826/18020/14
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України,
треті особи: Генеральний прокурор України Ярема Віталій Григорович, Міністерство юстиції України, Департамент з питань люстрації Міністерства юстиції України,
про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України, треті особи: Генеральний прокурор України Ярема В.Г., Міністерство юстиції України, Департамент з питань люстрації Міністерства юстиції України, з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 23 жовтня 2014 року №2488-ц про звільнення з посади першого заступника Генерального прокурора України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
- поновити на посаді першого заступника Генерального прокурора України з моменту звільнення, а саме з 23 жовтня 2014 року з допущенням негайного виконання рішення суду в цій частині;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував протиправністю прийняття наказу про його звільнення з посади першого заступника Генерального прокурора України на підставі статті 15 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) та пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон №1682-VII) у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України, оскільки позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року не обіймав посади, які визначені статтею 3 Закону №1682-VII. Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу. ОСОБА_1 вважає, що рішенням Генерального прокурора України, яке ґрунтується на положеннях Закону №1682-VII, обмежено його права і свободи закріплені в Конституції України, а тому вказане рішення є неправомірним.
3. ОСОБА_1 наголошує, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, порушує його право на працю та на доступ до державної служби, оскільки позивача не лише позбавлено роботи на певній посаді, а також щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2488-ц про звільнення державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 з посади першого заступника Генерального прокурора України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді першого заступника Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року. Зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 серпня 2019 року.
5. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Генеральна прокуратура та Міністерство юстиції України подали касаційні скарги, в яких посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. У відзиві на касаційні скарги представник позивача - адвокат Князська Н.А., посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 27 квітня 2007 року №687ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України.
8. Наказом Генеральної прокуратури України від 22 липня 2010 року №857к державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено військовим прокурором Центрального регіону України строком на п`ять років та затверджено його головою колегії цієї прокуратури, звільнивши в порядку переведення з посади заступника Генерального прокурора України та увільнивши від обов`язків члена колегії Генеральної прокуратури України.
9. Наказом Генеральної прокуратури України від 13 серпня 2012 року №3248ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної та представницької діяльності Генеральної прокуратури України, звільнивши його в порядку переведення з посади військового прокурора Центрального регіону України та увільнивши від обов`язків голови колегії цієї прокуратури.
10. Наказом Генеральної прокуратури України від 24 лютого 2014 року №129ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України, звільнивши його з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної та представницької діяльності Генеральної прокуратури України.
11. Наказом Генеральної прокуратури України від 25 лютого 2014 року №135ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 призначено першим заступником Генерального прокурора України, звільнивши його з посади заступника Генерального прокурора України.
12. Наказом Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2488-ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1 на підставі статті 15 Закону №1697-VII та пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1682-VII) звільнено з посади першого заступника Генерального прокурора України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 КЗпП України.
13. Підставою прийняття вказаного наказу була довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1, якою встановлено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року, а саме (3 роки 11 місяців) посади "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України", "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України", зокрема перебував на таких посадах:
- з 25 лютого 2010 року по 21 липня 2010 року - заступника Генерального прокурора України;
- з 22 липня 2010 року по 12 серпня 2012 року - військового прокурора Центрального регіону України;
- з 13 серпня 2012 року по 22 лютого 2014 року - заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління Генеральної прокуратури України.
14. Вважаючи неправомірним наказ щодо звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи та/або сприяли їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, оскільки люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку. Суд вказав, що звільнення позивача суперечить нормам міжнародного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини щодо права особи на повагу до приватного і сімейного життя.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
16. У касаційній скарзі Генеральна прокуратура зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і наголошує на законності прийнятого наказу про звільнення позивача.
17. Скаржник вказує, що оскільки юридична відповідальність стосовно позивача не наступала, а люстрація слугувала підставою для припинення трудового договору з позивачем, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності та статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості.
18. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно в обґрунтування своїх висновків послався на рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року "Полях та інші проти України", оскільки воно не набуло статусу остаточного.
19. Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, безпідставно вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 та поновив його на посаді першого заступника Генерального прокурора, тобто не на тій посаді з якої його звільнено, чим порушено норми статті 235 КЗпП України.
20. Судами безпідставно не взято до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №21-237а11, мотивуючи це відсутністю доказів щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) чи ліквідації Генеральної прокуратури України.
21. Також при вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не враховано положення абзацу 5 пункту 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі", пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зокрема не наведено розрахунку та не вказано розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в частині визначення кількості робочих днів за період січень-липень 2019 року не враховано 21 робочий день серпня 2019 року.
22. Крім того, довідку про розмір середньомісячної заробітної плати позивача у Генеральної прокуратури України не витребовували.
23. Касаційна скарга Міністерства юстиції України обґрунтована тим, що перебування ОСОБА_1 на певних посадах, передбачених пунктами 3, 7, 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, та не звільнення з посади у вказаний період за власним бажанням є безумовною підставою для застосування до позивача заборони визначеної частиною третьою статті 1 зазначеного Закону.
24. Зазначає, що наказ Генерального прокурора України про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам Закону №1682-VII, оскільки протягом 10 днів з моменту набрання чинності цим Законом Генеральною прокуратурою України встановлена наявність критеріїв здійснення очищення влади (люстрації).
25. Міністерство юстиції України вказує, що положення Закону №1682-VII спрямовані на визначення тимчасових обмежень щодо зайняття певних посад в державних органах та органах місцевого самоврядування, та не є санкцією за вчинене правопорушення чи злочин і мають розглядатися винятково як засіб для уникнення обставин і загроз, що зумовили прийняття цього Закону.
26. Крім того, наголошує, що Міністерством юстиції України правомірно внесено відомості про позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
30. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
31. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
32. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
33. Пунктом 72 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
34. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом №1682-VII.
35. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
36. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
37. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
38. Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.