ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 620/3811/19
адміністративне провадження № К/9901/6195/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його адвокатом Полєтаєвим Ігорем Олексійовичем,
на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 січня 2020 року (у складі головуючого судді Житняк Л.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Епель О.В., суддів Губської Л.В., Карпушової О.В.)
у справі №620/3811/19
за позовом ОСОБА_1
до Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області,
третя особа: Чернігівська митниця Державної фіскальної служби,
про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука М.О. про відкриття виконавчого провадження від 27 червня 2017 року ВП №54204171;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука М.О. про арешт майна боржника від 27 червня 2017 року ВП №54204171;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука Миколи Олеговича про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13 травня 2017 року ВП №54204171;
- зобов`язати головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Титарчука М.О. повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
2. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
3. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, позовну заяву повернуто позивачу.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
5. Повертаючи позовну заяву у зв`язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведеної жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.
6. Також суди виходили з того, що позивач був обізнаний про прийняття державним виконавцем спірних постанов 2017 року та мав можливість реалізувати свої права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і при необхідності звернутися за правовою допомогою, а також з того, що наведені позивачем обставини не надають підстав вважати, що встановлений законодавством строк на оскарження рішень, які мають наслідком порушення прав або інтересів особи, що звертається за їх захистом, може бути поновлений у зв`язку з тим, що особа тривалий час не користувалася своїми правами та не вважала відносини спірними.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що з оскаржуваними рішеннями суддів він не погоджується з таких підстав.
8. Звертає увагу, що без вивчення матеріалів виконавчого провадження позивач та його представник не мали можливості оцінити правомірність дій та рішень виконавця з точки зору законності прийняття виконавчого документа до виконання. Фактично датою, з якої позивач дізнався (повинен був дізнатись) про порушення своїх прав - це дата його ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження 10 грудня 2019 року і отримання консультації адвоката після вивчення матеріалів виконавчого провадження. Позивач не має юридичної освіти, а тому не розуміється на тому, що при оскарженні дій та рішень державного виконавця слід дотримуватись скорочених строків на оскарження, а також проявляти активну поведінку і перевіряти законність відкриття виконавцем виконавчого провадження.
9. Крім того, зазначає позивач, з тексту спірної постанови виконавця від 27 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження неможливо виявити порушення, які містяться у виконавчому документі і заяві стягувача, а тому й неможливо реалізувати своє право на оскарження рішення виконавця лише ознайомившись з текстом самої постанови.
10. Звертає увагу, що повернення позовної заяви судом створить перешкоду для позивача в доступі до правосуддя і може призвести до заподіяння непоправної шкоди майну позивача. Суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, помилково вирішив, що позивачем порушений строк на звернення до адміністративного суду.
11. Також зазначає, що сам факт незаконного та протиправного відкриття виконавчого провадження виконавцем породжує протиправність усіх подальших рішень і дій виконавця, які, в свою чергу, породжують триваючі порушення прав, свобод та інтересів позивача.
12. Бездіяльність виконавця, яка полягає у неповерненні виконавчого документа стягувачу за наявності для того імперативної вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" є триваючим порушенням з боку виконавця, яке розпочалось з моменту відкриття виконавчого провадження і триває по день звернення до суду з касаційною скаргою, вважає позивач.
13. Посилаючись на численну практику Верховного Суду, вказує, що пропуск процесуального строку не повинен слугувати засобом легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.
14. Серед іншого, наводить аргументи по суті спору щодо незаконності спірних постанов державного виконавця.
15. Підсумовуючи, позивач зазначає, що повернення позовної заяви судом першої інстанції у цій справі за своєю суттю є відмовою у доступі до правосуддя.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
17. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
18. Так, статтею 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
19. Отже, у спірних правовідносинах, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, встановлено десятиденний строк звернення до суду з позовом, який починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
20. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
21. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 23 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви. Суд першої інстанції встановив, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з позовом, водночас останній не заявив клопотання про його поновлення.
22. На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій навів аргументи, аналогічні тим, що й в касаційній скарзі (пункти 8-11 цієї постанови). Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, визнав неповажними наведені позивачем підстави для поновлення строку.
23. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.
24. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
25. Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 15 квітня 2020 року у справі № 15/2973/18, постанова від 22 квітня 2020 року у справі № 811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
26. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.