ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 813/6981/14
адміністративне провадження № К/9901/17606/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/6981/14
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування наказів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Онишкевич Т.В., судді: Обрізок І.М., Нос С.П.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ начальника Генерального Штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №217 від 27 серпня 2014 року в частині накладення дисциплінарного стягнення на командира військової частини А1783 майора ОСОБА_1 у відповідності до пункту "ж" статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (позбавлення військового звання);
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 667 від 20 жовтня 2014 року в частині звільнення майора ОСОБА_1, начальника 121 окремого маневреного центу радіоелектронної розвідки, на підставі пункту "в" частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", виключення його зі списків особового складу Збройних Сил України;
1.3. поновити його у військовому званні "майор", на посаді начальника 121 окремого маневреного центру радіоелектронної розвідки (командира військової частини А1783).
1.4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інкриміновані йому порушення статей 11, 37, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України є безпідставними та необґрунтованими, оскільки на тлі загострення суспільно-політичної обстановки в Луганській області, а саме: захоплення адміністративних будівель та військових частин (підрозділів та формувань), керівним складом військової частини А1783 проводились заходи щодо підвищення рівня охорони та оборони об`єктів військової частини, підняття морально-психологічного стану особового складу. Позивач неодноразово звертався до вищого керівництва з проханням вивести військову частину в безпечне місце з метою якiсної органiзацiї виконань завдань за призначенням, створенням необхiдних бойових порядкiв, збереження вiйськового майна та техніки, життя та здоров`я військовослужбовців. Такі заходи були розпочаті 03 березня 2014 року після оголошення сигналу "Тривога", позивачем віддано розпорядження особовому складу про виконання всіх заходів. Документація на марш була відпрацьована на найвищому рівні, однак розпорядження вищого командування на переміщення та виведення військової частини з території, яка фактично не була підконтрольна керівництву держави, не надійшло. Проте, за вказівкою начальника штабу - першого заступника командира військової частини А2622 підполковника ОСОБА_2, який перебував в військовій частині А1783 як старший начальник з метою надання допомоги командуванню і який фактично керував діяльністю всіх військовослужбовців частини, в наряд по технічній позиції заступав у цивільному одязі та без зброї. Саме наказ вищого командування став причиною відсутності у військовослужбовців зброї та неможливості наряду чинити будь-який опір при захопленні та вивезенні військової техніки, яка розміщувалася на території технічної позиції військової частини.
1.4.1. З метою забезпечення охорони та оборони в разі збройного нападу позивач віддав розпорядження обладнати штаб частини відповідними інженерними укріпленнями, призначеними для збереження життя та здоров`я особового складу, зокрема закласти віконні отвори мішками з піском, проміж яких зробити амбразури для стрільби. На технічній позиції військової частини за наказом позивача були створені інженерні загородження та вириті окопи.
1.4.2. Військовою частиною фактично не було отримано допомоги у здійсненні оборони частини, передбаченої відповідним Планом.
1.4.3. Після того, як військову частину по периметру було взято в оточення, позивач одразу віддав наказ підлеглим йому військовослужбовцям приготуватись до бою та зайняти вогневі позиції, що підтверджується поясненнями військовослужбовців ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших. Безпосереднього наказу на здачу зброї позивач не віддавав, зброя була здана частиною військовослужбовців добровільно за власною ініціативою, а також під тиском присутніх у штабі цивільних осіб та з інших особистих міркувань кожного окремо взятого військовослужбовця. З числа підлеглих більша частина (98%) - мешканці м. Луганська та області, останні могли поділяти чи підтримувати ідеї створення Луганської Народної Республіки (ЛНР) та відокремлення її від України. У будинку, де розміщений штаб військової частини (1-2 поверхи), на 3-5 поверхах розміщений гуртожиток, де проживали військовослужбовці, їх сім`ї, в тому числі, жінки, діти, інші цивільні особи.
1.4.4. Під час нападу на штаб військової частини в приміщення увірвались невідомі озброєні особи, прикриваючись як живим щитом батьками військовослужбовців, іншими цивільними особами. Згідно зі схемою розташування об`єктів військової частини А1783, що міститься в матеріалах службового розслідування, штаб військової частини розташований серед житлового кварталу, при цьому, відстань до житлових будинків становить 30м, на відстані 20м знаходиться газорозподільний пункт, за ним - трансформаторна підстанція, відстань до технічної позиції становить 1200м.
1.4.5. Позивач вказує, що здійснювати будь-які дії по обороні військової частини було просто неможливо. Жодними бойовими статутами не передбачено ведення бою в приміщенні. Натомість, ведення бою в житловому кварталі могло призвести до невиправданих жертв серед цивільного населення.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2.1. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року позов задоволено частково.
2.2. Визнано протиправними і скасовано наказ начальника Генерального Штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України № 217 від 27 серпня 2014 року в частині накладення дисциплінарного стягнення на командира військової частини А1783 майора ОСОБА_1, відповідно до пункту "ж" статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - позбавлення військового звання.
2.3. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
2.4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належними доказами не спростував доводи позивача про протиправність застосування до нього дисциплінарного стягнення та його звільнення.
3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року залишено без змін.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що службовим розслідуванням встановлено не виконання позивачем належним чином покладених на нього обов`язків, оскільки належним чином не організував охорону та оборону ввіреної йому військової частини/. Що призвело до тяжких наслідків у вигляді втрати зброї, військової техніки та майна військової частини, що є обґрунтованою підставою для застосування до позивача спірного дисциплінарного стягнення та його звільнення.
ІІІ. Касаційне оскарження
4. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд безпідставно не врахував, що військовослужбовці вправі застосовувати вогнепальну зброю тільки у тому випадку, якщо насильницьке їх захоплення не можливо уникнути іншими засобами. При цьому, до застосування і використання зброї військовослужбовці зобов`язані вжити усіх заходів для того, щоб не було завдано шкоди стороннім особам. Зазначає, що, на його думку, суд першої інстанції надав правилу оцінку обставинам та врахував, що в першу чергу повинна усуватися небезпека, що безпосередньо загрожує людині, навіть у спосіб заподіяння шкоди матеріальним цінностям, якщо така шкода є менш значною, ніж відвернута. Звернув увагу на аналогічний висновок суду в справі № 826/15337/17, судове рішення в якій набрало законної сили.
4.2. Відповідачі подали заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких висловили незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами та повідомили свою думку про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення цього позову, просили судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. 27 серпня 2014 року наказом Генерального штабу Збройних Сил України за №217 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за порушення вимог статей 11, 37 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено на командира військової частини №А1783 майора ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді позбавлення військового звання.
6. Мотивом застосування вказаного стягнення стало те, що командир військової частини № А1783 майор ОСОБА_1 порушив вимоги абзаців четвертого та шостого статті 11, абзацу другого статті 37, абзаців третього та сьомого статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо обов`язку військовослужбовця берегти державне майно, виконувати відданий йому наказ, щодо обов`язку командира (начальника) вміло керувати ввіреною йому військовою частиною та встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України щодо неухильного виконання вимог військових статутів та наказів командирів, абзацу шостого щодо виконання своїх функціональних обов`язків, затверджених командиром військової частини А2622 від 25 грудня 2013 року, щодо забезпечення збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів частини.
7. 20 жовтня 2014 року командувачем Сухопутних військ України видано наказ № 667 "По особову складу", яким колишнього майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
8. Позивач, вважаючи своє притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення протиправним, звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
9. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
12. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
13. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (стаття 3 Конституції України).
14. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Дисциплінарним статутом Збройних Сил України затвердженим Законом України, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
15. Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
16. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
17. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
18. Згідно з абзацом четвертим статті 11 розділу "Загальні обов`язки військовослужбовців" Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
19. Відповідно до абзацу шостого статті 11 розділу "Загальні обов`язки військовослужбовців" цього ж Статуту, військовослужбовці зобов`язані знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
20. Згідно з частиною третьою статті 21, частиною четвертою статті 22, частинами чотирнадцятою, дев`ятнадцятою статті 59 та частиною тридцять другою статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці мають право на застосування вогнепальної зброї особисто або у складі підрозділу, зокрема для захисту зброї, бойової та іншої техніки, тільки в тому разі, якщо насильницьке їх захоплення не можливо уникнути іншими засобами. При цьому, до застосування і використання зброї військовослужбовці зобов`язані вжити всіх заходів для того, щоб не було завдано шкоди стороннім особам.
21. Відповідно до статей 29, 30 Статуту, за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців; начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
22. Згідно зі статтею 31 Статуту, начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
23. За приписами статті 35 Статуту, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові; наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку; наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
24. Відповідно до статті 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
25. Згідно зі статтею 37 Статуту, зокрема військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін; про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Відповідно до ст. 58 Статуту, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості; Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
26. Абзацами третім та сьомим статті 59 цього Статуту встановлено, що командир (начальник) зобов`язаний:
негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи корупційне правопорушення, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи корупційного правопорушення військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності.
27. Відповідно до абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
VI. Позиція Верховного Суду
28. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
29. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку з прийняттям відповідачем наказу від 27 серпня 2014 року №217 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді позбавлення військового звання, та наказу від 20 жовтня 2014 року № 667 "По особову складу", яким колишнього майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
32. Водночас, суди встановили, що дисциплінарне стягнення накладене на позивача за порушення ним вимог абзаців четвертого, шостого статті 11, абзацу другого статті 37 та абзаців третього, сьомого статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу другого, шостого статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено на командира військової частини №А1783.
33. При цьому позивачу поставлено у провину невиконання обов`язку щодо збереження державного майна, не виконання відданого йому наказу, не виконання обов`язку командира (начальника) вміло керувати ввіреною йому військовою частиною та встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України щодо неухильного виконання вимог військових статутів та наказів командирів; не виконання вимог законодавства щодо збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів частини.
34. Підставою для притягнення позивача до такого виду дисциплінарної відповідальності стали висновки службового розслідування за фактом втрати особовим складом військової частини А1783 зброї, військової техніки та майна, проведеного на виконання наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 07 червня 2014 року №217 "Про призначення службового розслідування за фактом втрати зброї, військової техніки та майна військової частини А1783".
35. Зі змісту акту службового розслідування судами встановлено, що причинами подій, які мали місце щодо предмету спору в цій справі, було самоусунення командира військової частини А1783 та його заступників від управління підлеглим особовим складом, відсутність у особового складу досвіду ведення специфічних бойових дій, щодо оборони в умовах оточення у місті, відсутність допомоги з боку регіональних органів СБ України, МВС, місцевого самоврядування, відсутність розумної ініціативи, твердості та наполегливості, зокрема, у командира військової частини А1783 та його наступників у ході виконання поставлених завдань.
36. Крім цього, зі змісту акту службового розслідування за фактом втрати особовим складом військової частини А1783 зброї, військової техніки та майна суд першої інстанції також встановив, що в ході службового розслідування встановлено таке.
37. 31 травня 2014 року близько 09:30 години до воріт військової частини А1783 під`їхав автомобіль, з якого вийшов громадянин та з метою проведення переговорів викликав командування військової частини. На переговори до воріт військової частини А1783 вийшли командир військової частини А1783, заступник командира військової частини з озброєння, начальник штабу - перший заступник командира військової частини А2622, який перебував у військовій частині А1783 як старший начальник з метою надання допомоги командуванню військової частини А1783 в організації діяльності військової частини в умовах погіршення соціально-політичної обстановки в місті Луганськ. В ході переговорів громадянин представився начальником контррозвідки самопроголошеної Луганської народної республіки та агітував здатись без збройної боротьби. Про факт переговорів командир військової частини А1783 доповів по команді та дозволив частині особового складу військової частини А1783 відпочинок.
38. В подальшому 31 травня 2014 року близько 19:00 години, військову частину А1783 (позицію та штаб частини) оточила за попередньою змовою група невідомих осіб у кількості приблизно 150-200 чоловік озброєних автоматами Калашнікова зразка 1974 року, ручними кулеметами та кулеметами Калашнікова; протитанковими реактивними гранатометами, автоматичними гранатометами АГС-17, станковими крупнокаліберними кулеметами ДШК калібром 12,6мм, а також спареними пересувними автоматичними зенітними установками 23У23 калібром 23мм. На дахах поблизу розташованих багатоповерхових житлових будинків зайняли вогневі позиції снайпери озброєні гвинтівками. На момент оточення у військовій частині знаходилось 33 військовослужбовці, командування військової частини вступило у переговори з представниками самопроголошеної Луганської народної республіки. Вищим командуванням підтверджено рішення про оборону військової частини зі зброєю та повідомлено про надання допомоги у виді підтримки тактичною авіацією та десантом військ спеціального призначення. Проте, частина особового складу військової частини самовільно залишила позиції та зосередилась всередині будівлі. Чітких рішень з боку командира військової частини А1783 щодо подальших дій особового складу не надходило. В подальшому, позивач прийняв рішення про допуск в приміщення штабу військової частини А1783 представника самопроголошеної Луганської народної республіки, який переконував не чинити збройного опору та добровільно скласти зброю. Під впливом агітації та батьків військовослужбовців, які прибули до військової частини, особовий склад частково добровільно склав зброю. У тих, хто не склав зброю, її відібрано із застосуванням сили.
39. В подальшому, командуванням військової частини А1783 було прийнято рішення про знищення зброї та боєприпасів, що залишилась у військовій частині.
40. Також, невідомими озброєними особами здійснено напад на технічну позицію військової частини А1783, захоплено частково техніку, а частково її виведено з ладу особовим складом військової частини А1783.
41. За розпорядженням командира військової частини А2622 близько 04:30 години особовий склад військової частини А1783 залишив пункт постійної дислокації.
42. В результаті нападу на військову частину А1783 озброєння, військову техніку, стрілецьку зброю, набої та боєприпаси в переважній більшості пошкоджено та у такому пошкодженому стані вивезено сепаратистами у невідомому напрямку.
43. Причинами зазначених вище подій, за висновками акту службового розслідування, є, зокрема, самоусунення командиром військової частини А1783 та його заступників від управлінням підлеглим особовим складом, відсутність у особового складу досвіду ведення специфічних бойових дій щодо оборони в умовах оточення у місті, відсутність допомоги з боку регіональних органів СБ України, МВС, місцевого самоврядування, відсутність розумної ініціативи, твердості та наполегливості, зокрема, у командира військової частини А1783 та його заступників у ході виконання поставлених завдань.
44. На підставі вказаного акту службового розслідування прийнято спірний наказ, зі змісту якого вбачається, що дисциплінарне стягнення оголошено позивачу, у зв`язку з порушенням ним вимог статей 11, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України.
45. Відповідно до абзацу шостого статті 11 розділу "Загальні обов`язки військовослужбовців" цього ж Статуту, військовослужбовці зобов`язані знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
46. Згідно зі статтею 37 Статуту, зокрема військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін; про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Відповідно до ст. 58 Статуту, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості; Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
47. Відповідно до абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
48. Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції правильно врахував таке.
49. Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
50. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
51. Відповідно до статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
52. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
53. Згідно з частиною третьою статті 21, частиною четвертою статті 22, частинами чотирнадцятою, дев`ятнадцятою статті 59 та частиною тридцять другою статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці мають право на застосування вогнепальної зброї особисто або у складі підрозділу, зокрема для захисту зброї, бойової та іншої техніки, тільки в тому разі, якщо насильницьке їх захоплення не можливо уникнути іншими засобами.