ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/7863/17
адміністративне провадження № К/9901/52617/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Іраку ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою представника громадянина Іраку ОСОБА_1 - Калашник Олени Миколаївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018, ухвалене у складі колегії суддів: Вєкуа Н.Г. (головуючий), Шрамко Ю.Т., Костенко Д.А., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, прийняту у складі колегії суддів: Кузьмишиної О.М. (головуючий), Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.
І. Суть спору
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві), в якому просив суд:
1.1. - визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 23.05.2017 №192-17 про відмову у визнанні громадянина Іраку ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. - зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Іраку ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Обгрунтовуючи позовні вимоги громадянин Іраку ОСОБА_1 зазначає, що у розумінні пункту 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", позивач відповідає умовам для визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки перебуває за межами країни своєї громадянської належності, не може та не бажає повертатися до неї, оскільки має цілком обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я у зв`язку з ситуацією постійної загрози терористичних актів, нападами з боку представників терористичного угрупування ІДІЛ, загрозою загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту, а також систематичними порушеннями прав людини в країні його походження. При цьому зазначає, що влада Іраку не здатна забезпечити захист позивачеві від загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. Стверджує, що звертаючись до міграційної служби достатньо обґрунтував необхідність надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак всупереч відповідності позивача вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідачем було прийнято рішення №192-17, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відтак, вважає оскаржуване рішення протиправним та просить його скасувати.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що громадянин Іраку Іраку ОСОБА_1 1956 року народження є громадянином Іраку, м. Багдад, за національністю ірак, за віросповіданням іслам (суніт), рідна мова - арабська. За сімейним станом одружений
4. Державний кордон України перетнув 14.01.2016. За отриманням захисту на території України звертався вперше, на момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально.
5. У своїй заяві до ГУ ДМС України в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.08.2016 Іраку ОСОБА_1 зазначив, що не може повернутись в країну свого походження через загрозу бути вбитим, оскільки відмовив мужчині із їхнього клану віддати свою доньку заміж.
6. За результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведення співбесід з позивачем, висновком ГУ ДМС України в м. Києві від 14.2.2016 було відмовлено заявнику - громадянину Іраку Іраку ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
7. Як убачається зі змісту висновку про відмову, заявник (позивач) не має підстав для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на думку відповідача, є відсутніми.
8. Додатком до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.05.2017 рекомендовано ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язу з відсутністю умов, передбачених пунктів 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
9. Рішенням відповідача від 23.05.2017 №192-17 вищезазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
10. Повідомленням ГУ ДМС України в м. Києві від 07.06.2017 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Уважаючи рішення ДМС України від 23.05.2017 №192-17 безпідставним та протиправним, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів із позовною заявою до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14.03.2018 у задоволенні позову відмовив.
13. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача від 23.05.2017 № 192-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
14. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.05.2018 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
15. У касаційній скарзі представник Калашник О.М., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
16. У доводах касаційної скарги представник позивача зазначає, що у разі повернення до Іраку позивач може бути підданий тортурам, арештований чи вбитий. Позивач має об`єктивні причини побоювання за своє життя та здоров`я у зв`язку з постійною загрозою терористичних актів,ь нападами з боку представників терористичних угрупувань ІДІЛ, загрозою загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту, а також систематичне порушеннями прав людини в країні його походження.
17. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені законно та обґрунтовано, на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків цих судів не спростовують.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
20. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
22. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
23. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
24. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
25. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
26. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
27. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
28. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
29. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
30. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
31. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
32. Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.