ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2020 року
м. Київ
справа №343/222/18
адміністративне провадження №К/9901/69602/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів Шишова О.О. Яковенка М.М.
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2018 року у складі суду Керніцького І.І. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суду: Рибачука А.І. (головуючий), Багрія В.М., Старунського Д.М. у справі №343/222/18 за позовом ОСОБА_1 до Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати відповідача розглянути його заяву вх. № 2914 (заява про злочин) від 11 жовтня 2017 року та скласти протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за статтею 173 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП).
1.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він особисто подав до Долинського відділу поліції Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області письмову заяву про злочин, вчинений ОСОБА_2 (адміністративне правопорушення, дрібне хуліганство), просив скласти протокол про адміністративне правопорушення передбаченого статтею 173 КУпАП відносно останнього за вказаною вище статтею та скерувати його для розгляду до суду. Однак належних дій щодо розслідування злочину не вчинялось, та позивачу не було надано інформації про хід розгляду його справи.
2. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року скасовано рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2018 року та закрито провадження у справі.
4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
4.1. 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про злочин вх.№ 2914 до Долинського ВП Калуського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області, в якій просив скласти протокол про адміністративне правопорушення та притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП; внести відомості в ЄРДР про вчинене ОСОБА_2 відносно нього кримінальне правопорушення, передбачене статтею 129 Кримінального кодексу України, розпочати досудове розслідування та притягнути останнього до кримінальної відповідальності.
4.2. 20 грудня 2017 року позивач звернувся із запитом про надання інформації про наслідки розгляду згаданої вище заяви, проте відповіді на вказаний запит не отримав.
4.3. Станом на 05.02.2018 заява ОСОБА_1 вх.№2914 від 11.10.2017 про адміністративне правопорушення дрібне хуліганство не розглянута Долинським відділенням поліції Калуського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області та по ній не прийнято відповідного рішення.
5. Уважаючи дії (бездіяльність) відповідача протиправними та обов`язок останнього розглянути його заяву вх. № 2914 (заява про злочин) від 11.10.2017 та скласти протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за статтею 173 Кодексу про адміністративні правопорушення України ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.
6. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до суду тривало досудове розслідування по кримінальному провадженню, що виключало можливість притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. При цьому суд уважав, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.
7.1. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні правовідносини стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні і не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
8. Позивач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
9. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права.
9.1. Скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції безпідставно закрито провадження у справі, оскільки вимоги позивача не пов`язані з досудовим розслідуванням та повинні розглядатись саме як бездіяльність та порушення посадовими особами поліції в порядку адміністративного судочинства.
10. Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
11. Частиною 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
13. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
14. Згідно з пунктами 1-2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
15. Частинами 1, 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
17. Указані норми Кодексу адміністративного судочинства України регламентують порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
18. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі №19-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 про офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.