ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2020 року
м. Київ
справа № 824/316/18-а
касаційне провадження № К/9901/8059/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.12.2018 (головуючий суддя: Боднарюк О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В.) у справі №824/316/18-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправними дій,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати протиправними дії реєстратора Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, які виразились у неправомірній видачі Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №32847528 від 12.01.2012, зокрема в частині невідповідності площі житлового будинку Свідоцтву про право власності, відомостям реєстру прав власності, щодо об`єкту нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.12.2018, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз`яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погоджуючись із судовими рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.12.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що предметом спору у цій справі є виключно протиправні дії відповідача при здійсненні ним владних управлінських функцій, при цьому спір про речові права відсутній, тож справа має бути вирішена за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 20.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2019 справу в порядку статті 346 КАС України передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії. Повертаючи справу для продовження розгляду до суду касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вже існує сформована нею практика у спорах щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень при видачі витягів із державних реєстрів речових прав. Зокрема, правова позиція про те, що такі спори є приватноправовими з огляду на наявність спору про право на майно, щодо якого виданий витяг, між позивачем та іншими особами, та залежно від суб`єктного складу мають бути вирішені за правилами цивільного або господарського судочинства, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі №820/4089/16 та від 27.11.2019 у справі №440/3716/18.
Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2020 справу прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що предметом розгляду в цій справі є не самі по собі дії державного реєстратора з надання адміністративних послуг позивачу (видача інформаційної довідки, витягу), а результат таких послуг, зокрема невідповідність площі об`єкта нерухомого майна та суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Тому цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на нерухоме майно, що свідчить про його приватноправовий характер.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.