ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 522/23909/16-а
адміністративне провадження № К/9901/20288/18
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 19.05.2017, прийняту у складі головуючого судді Домусчі Л.В. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, постановлену у складі колегії суддів: Кравченка К.В. (головуючий), Лук`янчук А.В., Градовський Ю.М.
І. Суть спору
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення ДМС від 05.12.2016 №81 про примусове повернення за межі України, із зобов`язанням покинути територію України до 11.12.2016.
2. Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 указує, що він є громадянином Афганістану, прибув в Україну у пошуках захисту. Також зазначає, що він звертався до відповідача із заявою про надання захисту в Україні. Вважає, що рішення ДМС про його примусове повернення за межі України є протиправним та підлягає скасуванню.
II. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що 02.12.2016 співробітниками ДМС було виявлено в АДРЕСА_1 громадянина Афганістану ОСОБА_1, уродженця м.Кабул, район Дедана, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю - таджик, за віросповіданням - мусульманин-суніт.
4. Перевіркою документів було встановлено, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні - ухилився від виїзду з України після закінчення терміну перебування, чим порушив Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою КМ України від 15.02.2012 №150.
5. Позивач до України прибув з метою праці та створення сім`ї. Кордон перетинав у листопаді 2011 року, нелегально, поза межами прикордонних пунктів пропуску.
6. На момент розгляду справи позивач на території України перебував незаконно, постійного місця проживання та законного джерела існування не мав.
7. З заявою про добровільне повернення, відповідно до частини третьої статті 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", позивач до ДМС не звертався.
8. 02.12.2016 за порушення частиною першою статті 203 КУпАП України, що виразилося в порушенні правил перебування в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення строку перебування, по відношенню до позивача, було складено протокол про адміністративне правопорушення.
9. Постановою від 02.12.2016 про накладання адміністративного стягнення на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
10. Також, у ході перевірки стало відомо, що позивач після нелегального перетину кордону, поза межами прикордонних пунктів пропуску, 09.04.2012 звернувся до Управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про визначення його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. 08.06.2012 наказом заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Афганістану ОСОБА_1 .
12. 08.01.2014 за результатами розгляду особової справи громадянина Афганістану ОСОБА_1 №008 12/114 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити заявнику у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. Рішенням ДМС України від 28.02.2014 №79-14 відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ДМС було прийнято рішення від 05.12.2016 №81 про примусове повернення позивача в країну громадянського походження.
15. Не погоджуючись з цим рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
III. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
16. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 19.05.2017 у задоволенні позову відмовив.
17. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач порушує законодавство України, і не має законних підстав для перебування в Україні.
18. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.10.2017 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
19. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
20. У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що він не може повернутися до країни громадянської належності через ризик переслідування та загрозу його життю.
21. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
22. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України від 22.09.2011 № 3773-VІ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VІ).
24. Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
25. Відповідно до частин першої та третьої статті 25 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених цим Законом.
26. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
27. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VІ, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).
28. Частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VІ передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
29. Положенням абзацу першого частини першої статті 30 Закону № 3773-VІ визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
30. За правилами абзацу першого частини четвертої статті 30 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
31. Статтею 31 Закону України №3773-VІ визначено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Також забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
32. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VІ нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
33. Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI" Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671 -VI).
34. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.