ОКРЕМА ДУМКА (частково розбіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудими
Справа № 320/5420/18
Провадження № 11-706апп19
І. Короткий виклад історії справи
1. 12 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «В-Н» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач). Просило :
1.1. Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Новальської Ю. А. від 12 червня 2018 року про відкриття виконавчих проваджень № 56579946 і № 56580328 про стягнення з позивача 117 740,00 грн і 96 831,00 грн виконавчого збору відповідно (далі разом - оскаржені постанови).
1.2. Зобов`язати державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області зняти арешт, накладений на майно та кошти позивача у межах виконавчих проваджень № 56579946 і № 56580328, зокрема зняти арешт з належного позивачу банківського рахунку р/р НОМЕР_1 у Печерській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» (МФО 300711) за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 19.
2. Мотивував позов такими обставинами :
2.1. 27 лютого 2018 року Господарський суд Київської області у справі № 911/1059/17 постановив ухвалу, згідно з якою: задовольнив заяву позивача про затвердження мирової угоди від 27 лютого 2018 року та затвердив мирову угоду у справі про банкрутство позивача в поданій редакції від 16 лютого 2018 року, схваленій комітетом кредиторів боржника-позивача у рішенні від 16 лютого 2018 року № 2КК; закрив провадження у справі за заявою про банкрутство позивача; припинив дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного Господарським судом Київської області згідно з ухвалою від 25 квітня 2017 року у справі № 911/1059/17; визнав погашеними вимоги конкурсних кредиторів до позивача, які не були заявлені в установлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» строк у справі № 911/1059/17 або відхилені господарським судом, а виконавчі документи за відповідними вимогами - такими, що не підлягають виконанню.
2.2. На підставі ухвали Господарського суду Київської області від 27 лютого 2018 року у справі № 911/1059/17 державний виконавець відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 і статей 40 і 59 Закону України «Про виконавче провадження» мав закінчити виконавче провадження, зняти арешт з майна боржника та повернути виконавчий документ до суду, який його видав.
3. 14 листопада 2018 року Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою позовну заяву повернув позивачеві. Мотивував ухвалу тим, що позивач на вимогу суду не надав належного обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду з позовом. Вказав, що державний виконавець своєчасно (12 червня 2018 року) направив оскаржені постанови позивачу, а той звернувся до суду з позовною заявою лише 12 жовтня 2018 року, тобто після закінчення десятиденного строку на звернення.
4. 23 листопада 2018 року позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року. Просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. 21 грудня 2018 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою повернув апеляційну скаргу позивача (далі - оскаржена ухвала). Мотивував так :
5.1. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16 та від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16 вказувала на те, що реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яку має здійснювати або сама особа у порядку самопредставництва, або її представник.
5.2. Апеляційну скаргу позивач подав через представника - адвоката Гурського Михайла Ромуальдовича (далі - адвокат). На підтвердження повноважень останній додав до апеляційної скарги копію ордера на надання правової допомоги серії КС № 288127 (далі - ордер) та копію договору № 24/10-16 про надання правової допомоги позивачеві (далі - договір). Тобто, адвокат не додав документи, які підтверджують волевиявлення позивача надати адвокату повноваження на представництво довірителя у суді апеляційної інстанції та на підписання процесуальних документів і які мали б надати суду можливість перевірити обсяг повноважень, наданих довірителем (оригінал ордера, належно завірену копію договору чи витяг з нього, засвідчений підписами сторін, а також «свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю»).
5.3. Повноваження представника - адвоката підтверджує оригінал ордера, виданого на ведення справи в адміністративному суді. У Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) немає положення про можливість підпису апеляційної скарги представником на підставі копії ордера.
6. 21 січня 2019 року адвокат подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену ухвалу та передати справу «на новий розгляд» до апеляційного суду. Мотивував касаційну скаргу так :
6.1. Ордер, виданий відповідно до Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) у редакції, чинній на час постановлення оскарженої ухвали, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Стаття 59 КАС України не вимагає обов`язкового подання разом з ордером копії або витягу із договору про надання правової допомоги для підтвердження повноважень адвоката як представника. Такий самий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18).
6.2. Частина четверта статті 59 КАС України не передбачає обов`язок адвоката як представника надавати саме оригінал ордера для підтвердження повноважень. Крім того, для такого підтвердження разом з апеляційною скаргою адвокат подав належно завірені копії договору та ордера.
6.3. У постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 569/907/18 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що повернення заяви (скарги) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства.
6.4. Апеляційний суд порушив приписи Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки повернення апеляційної скарги з формальних підстав унеможливило доступ позивача до суду. Аналогічні порушення встановив Європейський суд з прав людини у рішеннях в справах «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року, «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року, «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року.
7. 14 лютого 2019 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Просив відмовити в її задоволенні.
8. 1 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою касаційну скаргу задовольнила: ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року скасувала, а справу направила для продовження розгляду до відповідного суду. Мотивувала постанову так :
8.1. У Законі № 5076-VI немає вказівки на види документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення (оригінал або копія). Тому повноваження адвоката як представника сторони можна підтвердити як оригіналом ордера або довіреності, так і їхньою копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема особою, яка має повноваження на таке засвідчення. Адвокат має таке повноваження у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів (пункт 9 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI).
8.2. Для підтвердження повноважень на представництво позивача адвокат додав до апеляційної скарги копії ордера та договору, засвідчені самим адвокатом. Тобто, з огляду на те, що адвокат веде судову справу як представник позивача, він має право посвідчити копію ордера, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво позивача, зокрема на подання та підписання апеляційної скарги від імені останнього.
9. Надання договору, його копії або витягу з нього разом із ордером чинна на час подання апеляційної скарги редакція КАС України не вимагала. (аналогічний висновок є у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18).
ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
10. З деякими висновками Великої Палати Верховного Суду повністю погоджуюся. Зокрема, вважаю правильним те, що не відповідає нормам процесуального права висновок апеляційного суду про обов`язок адвоката надати суду одночасно з ордером для підтвердження повноважень представника договір про надання правової допомоги, його копію чи витяг з цього договору. Оскільки в оскарженій ухвалі суд апеляційної інстанції звертав увагу і на відсутність у додатках до апеляційної скарги свідоцтва (навіть не його копії) на право зайняття адвокатською діяльністю, у постанові Великої Палати Верховного Суду варто було додати, що неподання адвокатом копії такого свідоцтва не має юридичного значення.
11. Крім того, вважаю правильним висновок постанови про скасування ухвали апеляційного суду та передання справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Проте більшу увагу хочу привернути до таких проблем :
11.1. На жаль, у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду немає поряд з тлумаченням приписів статті 59 КАС України у системному зв`язку з відповідними приписами Закону № 5076-VI та Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36 (далі - Положення), у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, також тлумачення приписів статті 59 КАС України у системному зв`язку з відповідними приписами Закону № 5076-VI і Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення у новій редакції).
11.2. Застосувавши у постанові Великої Палати Верховного Суду рішення Національної асоціації адвокатів України (далі - НААУ) від 4 серпня 2017 року № 162, на мій погляд, слід було зробити висновок про те, чи відповідала копія ордера, наданого адвокатом у справі № 320/5420/18, ознакам належної копії ордера, вказаним у тому рішенні.
11.3. Велика Палата Верховного Суду у постанові відступила від висновку щодо застосування норм права, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 202/5348/18, а не від висновку, сформульованого колегією суддів (палатою, об`єднаною палатою) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на її розгляд.
11.4. Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що «повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії» (курсив мій. - Д. Г.) не цілком узгоджується з іншим висновком, сформульованим у тій самій постанові.
11.5. Зосередившись на вирішенні проблеми про те, чи має адвокат подавати до суду оригінал ордера, чи достатньо засвідченої самим адвокатом копії цього документа, Велика Палата Верховного Суду, залишила поза увагою її висновок, сформульований у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, про те, що «в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду» (курсив мій. - Д. Г.). А тому цей висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5420/18 не був конкретизований щодо копії ордера, виданого для надання правової допомоги «у судах, правоохоронних органах та у органах нотаріату України».
(1) Щодо (не)можливості подання адвокатом копії ордера
12. У постанові у справі № 320/5420/18 Велика Палата Верховного Суду застосувала приписи статті 59 КАС України у системному зв`язку з відповідними приписами Закону № 5076-VI і Положення у редакції, що діяла до 12 квітня 2019 року, та врахувавши рішення НААУ від 4 серпня 2017 року № 162.
13. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Близькі за змістом приписи є у пункті 1 частини третьої статті 2, частині першій статті 6 КАС України.
14. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
15. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
16. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
17. Недостатня чіткість приписів процесуальних законів, Закону № 5076-VI і Положення зумовили формування різної судової пра