Постанова
іменем України
21 липня 2020 року
м. Київ
справа № 54/4875/18
провадження № 51-869км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
захисника Поливача О.І.,
розглянув касаційну скаргу прокурора Вовненко О.В., яка брала участь під час розгляду кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170040000636 від 19 лютого 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Полтави, громадянина України, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 виправдано за не доведенням, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КК, вчинено ним.
Згідно з вироком ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, учиненого за таких обставин.
18 лютого 2018 року о 12:00 ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Новий Базар, 34, в м. Полтава у власному автомобілі "Daewoo Lanos", д.н.з. НОМЕР_1, побачив потерпілого ОСОБА_2, який приїхав на власному автомобілі "АЗЛК 214121" д.н.з. НОМЕР_2 .
Між ОСОБА_1 та потерпілим, які вийшли назустріч один одному, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин розпочалася сварка, під час якої ОСОБА_1 дістав з багажника свого автомобіля металевий ключ для монтажу коліс та умисно наніс не менше одного удару по лівій руці ОСОБА_2, спричинивши йому ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я у виді поперечного перелому лівого ліктьового відростку ліктьової кістки без зміщення фрагментів.
Виправдовуючи ОСОБА_1, суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину і визнав недопустимими ряд доказів.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року вказаний виправдувальний вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор вважає, що наданий стороною захисту відеозапис, який покладено в основу виправдувального висновку, є недопустимим доказом з підстав того, що під час досудового розслідування такий запис не надавався та не відкривався стороною захисту, а на відео не зафіксовано обставин відкриття багажнику транспортного засобу, використання під час бійки металевого предмету, про які вказували свідки.
Також зазначається, що суди не переконалися в достовірності копії частини відеозапису, оскільки його було досліджено на електронному носії у виді флеш-карти, який після дослідження повернуто судом захиснику, до матеріалів кримінального провадження в суді не залучалися та не ставилося питання на обговорення про його долучення.
Спростовуючи твердження апеляційного суду захисник вказує на те, що потерпілий зазначав про неодноразові виникнення конфлікту між ним та виправданим, що на переконання прокурора може свідчити про те, що він міг бути здобутим в інший день.
Крім того, прокурор вважає, що судами не взято до уваги інші докази у кримінальному провадженні, а саме показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З вказаних підстав прокурор вважає ухвалою апеляційної інстанції невмотивованою та такою, що постановлено з істотним порушенням кримінального процесуального закону.
У запереченнях захисник виправданого ОСОБА_1 - Поливача О.І. просить залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу, доводи захисника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у вчиненні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату ("Мінеллі проти Швейцарії" (Minelli v. Switzerland), п. 37; "Нераттіні проти Греції" (Nerattini v. Greece), п. 23; "Діду проти Румунії" (Didu v. Romania), п. 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості ("Нестак проти Словаччини" (Nestak v. Slovakia), п. 88; "Гарицкі проти Польщі" (Garycki v. Poland), п. 66).
Згідно зі статтею 62 Конституції України, положеннями статті 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", "Кобець проти України", "Ірландія проти Сполученого Королівства" та ін.).
Колегією суддів встановлено, що доводи прокурора під час перевірки матеріалів кримінального провадження не підтвердилися, а тому не має підстав вважати помилковими висновки апеляційного суду з огляду на таке.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевим судом встановленонедоведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за частиною 1 статті 122 КК.
Виправдовуючи ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив, що, стороною обвинувачення на підтвердження спричинення ОСОБА_1 потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження в якості доказу надано висновок експерта № 214 від 6 березня 2018 року, який було зроблено по іншому кримінальному провадженню № 12017170040004224, відомості про яке внесено до ЄРДР 5 квітня 2017 року, тобто майже за рік до вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину. Кримінальне ж провадження № 12018170040000636 за даним фактом було розпочате лише 19 лютого 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК, що слідує із постанови про призначення додаткової судово-медичної експертизи від 15 березня 2018 року.
Суд першої інстанції вважав, що судпозбавлений можливості приймати до уваги висновок судово-медичного експерта № 214 від 6 березня 2018 року, зроблений по іншому кримінальному провадженню, як належний і допустимий доказ по матеріалах цього кримінального провадження.
Крім того встановлено, що стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення надано додатковий висновок експерта № 293 від 19 березня 2018 року, який було зроблено на підставі постанов про призначення експертизи від 15 березня 2018 року та 15 лютого 2018 року.
Аналізуючи зміст наданих стороною обвинувачення постанов про призначення експертизи, суд першої інстанції констатував, що вони не можуть бути прийняті до уваги як належні та допустимі докази, оскільки, перша із названих постанов, містить виправлення дати її призначення без обговорення цього в самій постанові, а отже позбавляє суд можливості перевірити факт її призначення саме в цей день, а остання винесена ще до внесення відомостей в ЄРДР про факт вчинення кримінального правопорушення та і до самого факту його вчинення. Крім того, у вказаних постановах про призначення експертиз ставиться питання про відповідність показань потерпілого, які він дав під час слідчого експерименту, нібито проведеного з його участю 15 березня 2018 року. В той же час, до матеріалів кримінального провадження прокурором надано протокол слідчого експерименту, проведеного з потерпілим 14 березня 2018 року по іншому кримінальному провадженню, а саме № 12017170040004224.
На підставі цього суд дійшов висновку, що додатковий висновок експерта зроблено на підставі протоколу слідчого експерименту, який з потерпілим в цей день і по цьому кримінальному провадженню не проводився. Та і в самому висновку судово-медичного експерта зазначається, що для проведення додаткової судово-медичної експертизи надавались матеріали кримінального провадження № 12018170040000636, а не № 12017170040004224, по якому було проведено слідчий експеримент.
В обох постановах про призначення експертизи зазначається, що відомості про кримінальне провадження внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК. В той же час, відомості в ЄРДР про кримінальне провадження 15 лютого 2018 року не могло бути внесено, оскілки злочин ще не було вчинено, а станом на 15 березня 2018 року було змінено кваліфікацію з частини 1 статті 125 та частини 1 статті 122 КК, що слідує із постанови про зміну правової кваліфікації складу кримінального правопорушення від 6 березня 2018 року, яку стороною обвинувачення надано для дослідження в суді.
Таким чином, суд першої інстанції вважав що, докази, які надані стороною обвинувачення в суді, свідчать про недотримання встановленої статтею 84 КПК процедури їх отримання, а звідси про неможливість прийняття їх до уваги як належних та допустимих. Будь-яких інших доказів на підтвердження вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення стороною обвинувачення не надано.
Разом з цим, вказано про те, що стороною захисту під час розгляду матеріалів кримінального провадження надано відеозапис факту бійки між потерпілим і ОСОБА_1, який було зроблено донькою останнього, переглядом якого встановлено, що саме потерпілий на місці скоєння злочину наносить ОСОБА_1 удари, а не навпаки.