Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа №336/4806/17
провадження № 61-41070св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Запорізька міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 30 січня 2018 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Запорізька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов`язання звільнити земельну ділянку та привести земельну ділянку у стан, що існував до порушення законодавства шляхом знесення гаража та металевого паркану.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 1996 року набула у власність житловий будинок АДРЕСА_1, що знаходиться
на земельній ділянці площею 0,0157 га, кадастровий номер 2310100000:07:078:0085. Рішенням Шевченківської районної адміністрації
м. Запоріжжя (далі - Шевченківська РА м. Запоріжжя) від 25 червня 1996 року ОСОБА_1 надано у користування земельну ділянку за вказаною адресою площею 137 кв. м. У 1998 році на зазначеній земельній ділянці ОСОБА_1 встановила металевий паркан, а у 2007 році ОСОБА_3 збудував гараж площею 25,2 кв. м. На підставі договору дарування від 22 лютого 2014 року право власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 набула неповнолітня ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що частина паркану та гаражу розміщені поза межами земельної ділянки, яка була надана у користування ОСОБА_1, тобто знаходяться на землях, що належать територіальній громаді, за межами червоної лінії забудови, позивач просив зобов`язати відповідачів звільнити земельну ділянку площею 32 кв. м, що знаходиться біля
АДРЕСА_1 з визначеними координатами по червоній лінії та за межами червоної лінії, на якій розміщені гараж та металевий паркан; привести земельну ділянку у стан, що існував до порушення законодавства, шляхом знесення гаражу та металевого паркану.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2018 року у задоволенні позову Запорізької міської ради відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) знесенню за рахунок особи, що вчинила самочинне будівництво підлягають об`єкти нерухомого майна за наявності кількох умов: власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання за особою, що вчинила самочинне будівництво, права власності на об`єкти нерухомого майна; будівництво відбувалось з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або внаслідок самочинного будівництва істотно порушені будівельні норми і правила; проведення перебудови споруди чи будівлі є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення. Посилаючись на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що: гараж та паркан збудовані саме на самовільно зайнятій земельній ділянці; відповідачам був виданий припис про перебудову, перенесення або знесення вказаних споруд, але вони відмовились його виконати; перебудова (перенесення) таких споруд неможливі; внаслідок такого будівництва порушені права територіальної громади, на захист інтересів якої позивач звернувся з позовом до суду; наявність підстав для застосування судом такого виключного способу захисту права як знесення споруд, а також урахувавши те, що позивач звернувся з позовом до суду у 2017 році, тоді як паркан був збудований у 1998 році, а гараж у 2007 році, що свідчить про те, що розташування цих споруд протягом багатьох років не створювало позивачеві істотних перешкод, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу Запорізької міської ради залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що будівництво спірного гаража та паркана здійснено відповідачами на земельній ділянці, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 та тривалий час перебуває у їх безстроковому користуванні, як власників жилого будинку, відсутність державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку не свідчить про те, що будівництво зазначених об`єктів здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Суд першої інстанції правильно зазначив, що на спірній земельній ділянці розташована лише частина гаража і паркану, позивач не вказав, яка саме частина цих об`єктів виходить за межі червоної лінії та підлягає знесенню, як не зазначив і підстав їх знесення повністю. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував підстав набуття відповідачами права користування земельною ділянкою площею 169 кв. м, зазначивши, що суд першої інстанції правильно прийняв до уваги відомості з Державного земельного кадастру, згідно яких за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано земельну ділянку площею 157 кв. м, а не 137 кв. м, як вказував представник позивача. Заявляючи вимоги про зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку площею
32 кв. м шляхом знесення гаража і металевого паркану, що є крайньою мірою та можливе лише, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, позивач не надав доказів відмови відповідачів від перебудови та перенесення паркану і гаража, оскільки знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливо лише за умови, неможливості здійснення перебудови об`єкта нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
Запорізької міської ради, у якій вона просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій в порушення положень статей 30, 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 ЦК України, помилково вважали, що відповідачі набули право користування земельною ділянкою площею 157 кв. м, оскільки на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 липня 1996 року, що розташований по АДРЕСА_1, до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою лише площею 137 кв. м, на якій розташований житловий будинок. Суди не звернули увагу на доводи позивача про те, що технічна документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки рішенням Запорізької міської ради не затверджувалась і не обліковується у Міськрайонному управлінні у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, відомості про земельну ділянку до Поземельної книги не вносилися, спірна земельна ділянка не зареєстрована, а тому витяг з Державного земельного кадастру про те, площа земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідачів складає 157 кв. м, не є достовірним доказом. Відповідно до технічного паспорта домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, станом на
26 лютого 2016 року розташовується на земельній ділянці площею 169 кв. м, проте в матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації за відповідачами права власності або права користування земельною ділянкою за вказаною адресою у розмірі 169 кв. м. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки довідкам Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 03 листопада 2011 року та
від 01 грудня 2011 року, відповідно до яких відповідачі самочинно зайняли та користуються земельною ділянкою площею 32 кв. м. Факт самовільного зайняття та неправомірного користування зазначеною земельною ділянкою підтверджується також постановою від 13 січня 2012 року № 2-02/4 про накладення адміністративного стягнення у зв`язку з порушенням вимог статей 125, 126 ЗК України, статті 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Суди залишили поза увагою витяг з містобудівного кадастру м. Запоріжжя, із зазначенням координат меж розташування гаража та металевого паркану, з якого вбачається, що майже весь гараж та паркан розміщені на території провулку, який є землями загального користування, а тому не може використовуватися відповідачами для задоволення їх індивідуальних потреб. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази правомірності побудови відповідачами зазначених об`єктів.
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому відповідачі зазначали, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Розпорядженням Шевченківської РА м. Запоріжжя від 25 червня 1996 року за ОСОБА_4 оформленодокументи на право особистої власності на житловий будинок А по АДРЕСА_1, надано право користування земельною ділянкою площею 137 кв. м.
10 липня 1996 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 .
За договором дарування житлового будинку від 22 лютого 2014 року
ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,0157 га кадастровий номер 2310100000:07:078:0085, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру від 06 грудня
2013 року № НВ-2300576042013 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована земельна ділянка площею 157 кв. м, кадастровий номер 2310100000:07:078:0085.
Відповідно до технічного паспорта домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 станом на 26 лютого 2016 року розташоване на земельній ділянці площею 169 кв. м, складається з: житлового будинку літ. "А", літньої кухні літ. "В", вбиральні літ. "Е", навісу літ. "Ж", сараю літ. "З", гаражу літ. "И", погрібу з шийкою пг, парканів № 5, 8, вигрібної ями № 4, воріт № 6, водопроводу № 7, замощення І. Паркан металевий № 8 встановлений у 1998 році, гараж
літ. "И" у 2007 році.
Постановою старшого державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель Управління Держкомзему у м. Запоріжжя від 13 січня
2012 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки орієнтованою площею 14 кв. м, шляхом розташування частини капітального гаражу за межами червоної лінії тобто за скоєння правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП.
Відповідно до витягу з містобудівного кадастру м. Запоріжжя станом на
21 лютого 2012 року червона лінія відносно домоволодіння
АДРЕСА_1 розташовується по огорожі, по стіні будівлі та по куту будівлі.
Згідно з інформацією виконуючого обов`язки директора Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 16 лютого 2017 року № Т-0146 на звернення ОСОБА_1 від 27 грудня 2011 року з питань надання витягу по червоним лініям АДРЕСА_1, надано витяг з містобудівного кадастру м. Запоріжжя від 20 січня 2012 року, який виконано на дійсній на той час топографічній основі М 1:20000. За повторним зверненням, ОСОБА_1 було надано витяг з містобудівного кадастру м. Запоріжжя по червоним лініям від 21 лютого 2012 року, який розроблено на оновленій топогеодезичній основі, згідно з якою фактичне положення забудови змінилось. Наданий ОСОБА_1 витяг від 21 лютого 2012 року було відкликано та надано відкоригований витяг по червоним лініям від 18 травня 2012 року, який є дійсним на теперішній час.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.