Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 752/26988/18
провадження № 61-3725 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Гулька Б. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду
від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником
1/3 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10 грудня 1988 року, посвідченого нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори. 04 жовтня 2018 року вона отримала лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фої Л. Г. (далі - приватний нотаріус) від співвласників ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які повідомили про намір продати
за 1 130 000,00 грн належні їм на праві спільної часткової власності в рівних частках 1/3 частину (кожному по 1/6 частині) житлового будинку
з відповідною частиною господарських будівель і споруд, а також
1/3 частину у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0722 га,
для будівництва і обслуговування зазначеного житлового будинку, господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:79:312:00009,
які розташовані по АДРЕСА_1 .
Вказувала, що 11 жовтня 2018 року звернулася до приватного нотаріуса
із заявою про намір придбати вищевказані частини домоволодіння
та земельної ділянки. Однак, 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_2
і ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах якої діяла ОСОБА_5, був укладений договір купівлі-продажу частки спірного житлового будинку, чим було порушено її переважне право купівлі частки
у праві спільної часткової власності (частина друга статті 362 ЦК України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу частки житлового будинку та застосувати наслідки недійсності правочину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили інших співвласників домоволодіння про намір продати належні їм на праві спільної часткової власності частки у праві власності на домоволодіння та земельну ділянку. Позивач отримала вказане повідомлення 04 жовтня 2018 року. Разом з тим,
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали належні їм частки ОСОБА_2, одному із співвласників.
При цьому, якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця (частина третя статті 362 ЦК України). Тобто переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласник має перед третіми особами, а не перед іншими співвласниками.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щосудом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки суду підтверджуються матеріалами справи
й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу частки у праві власності на земельну ділянку та купівлі-продажу частини житлового будинку від 29 січня 2014 року є власником 1/3 частини спірного житлового будинку та земельної ділянки, а тому інші відповідачі продали йому свої частки, як співвласнику, якого вони належним чином повідомили про намір здійснити такий продаж, як і позивача.
Крім того, у разі порушення переважного права співвласника воно може бути захищене в судовому порядку шляхом пред`явлення позову
про переведення прав та обов`язків покупця з одночасним внесенням
на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦПК України). Таким чином, законом встановлений спосіб захисту порушеного переважного права співвласника на купівлю частки у спільному майні, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, як визнання договору купівлі-продажу недійсним, є невірним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Куриленко Н. М., посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року
та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 13 березня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення
від сплати судового збору задоволено, звільнено її від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк
для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 752/26988/18 із Голосіївського районного суду міста Києва та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що неможливо здійснити продаж частки у праві власності на будинок та земельну ділянку, які не були виділені в натурі.
При цьому приватний нотаріус безпідставно визначив розмір такої частки.
Крім того, було порушено порядок реєстрації права власності на спірний житловий будинок, оскільки ОСОБА_2, як співвласник, здійснив реконструкцію будинку, внаслідок чого змінилася загальна площа житлового будинку.
Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу без участі її представника, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування з нотаріальної контори всіх необхідних документів та про допит приватного нотаріуса.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6, подала
до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказує,
що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 липня
2019 року й постанова Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року
є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про витребування та дослідження доказів, а також клопотання про допит нотаріуса щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.