Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
місто Київ
справа № 520/3015/16-ц
провадження № 61-42917св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області Державної міграційної служби України, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Державної реєстраційної служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2016 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, зняття арешту, зняття з реєстрації.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 26 грудня 2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру під АДРЕСА_1, загальною житловою площею 61, 7 кв. м, та підсобних приміщень. Між позивачем та ОСОБА_3 тривалий час існували приятельські стосунки та з 2004 року ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі відповідача. Позивач зазначив, що у період з 2004 року він добросовісно заволодів квартирою, відкрито та безперервно володіє нею протягом більш ніж 10 років, оплачує комунальні послуги та здійснює поточний ремонт у квартирі та парадній будинку. З 2010 року сторони не спілкуються, зв`язок із ОСОБА_3 відсутній, а тому позивач вважає, що добросовісно заволодів квартирою, на підставі чого звернувся до суду із позовом та просив його задовольнити у повному обсязі з наведених в позовній заяві правових підстав.
Стислий виклад позиції відповідачів
Представник Одеської міської ради (далі - ОМР) у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував, вважав можливим задовольнити позов.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились, звернулися до суду з письмовими заявами про визнання позову та розгляд справи у їх відсутність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року, позов задоволений, визнано за ОСОБА_1 право власності на самостійну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_1 довів у судовому засіданні належними та допустимими доказами набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю, тому у судовому засіданні доведено порушення прав позивача відповідачем та відповідно до статей 15, 16 ЦК України його вимоги підлягають захисту судом. Оскільки ОСОБА_1 більше десяти років фактично, добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується спірним нерухомим майном, утримує це жиле приміщення, суди дійшли висновку про те, що позивач набув право власності на спірне майно за набувальною давністю на законних підставах.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у вересні 2018 року, ОМР просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Так, суди не звернули увагу, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2010 року у справі № 2-179/2010 договір купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру, визнаний недійсним. Крім того, позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Зважаючи на наведене, суди дійшли неправильних висновків про задоволення позову, з огляду на що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та недоведеності.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) та статті 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 грудня 2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру під АДРЕСА_1, та складається в цілому з п`яти житлових кімнат, загальною житловою площею 61, 7 кв. м, та підсобних приміщень. Корисна площа квартири складає 94, 3 кв. м, загальна площа квартири 96, 9 кв. м.
За згодою ОСОБА_3, який запевнив, що спірна квартира належить йому, ОСОБА_1 у 2004 році вселився до спірної квартири і з цього часу добросовісно, відкрито та безперервно володіє нею протягом більш ніж десять років, оплачує комунальні послуги та здійснює поточний ремонт в квартирі та парадній будинку, що підтверджується актом, посвідченим підписом сусідів, а також копіями квитанцій про сплату комунальних послуг у період з 2004 року до 2016 року, оригінали яких знаходяться у позивача.