ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудими
Справа № 810/451/17
Провадження № 11-1210апп19
І. Короткий виклад історії справи
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), у якому просив стягнути з останньої на його користь середній заробіток у сумі 57 919,68 грн за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2016 року до 28 грудня 2016 року включно.
2. Позов мотивував такими обставинами :
2.1. 20 липня 2016 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/5898/16 зі змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року. Суд визнав протиправним наказ Міністерства доходів і зборів України від 9 березня 2016 року № 21-о у частині підстави звільнення та зобов`язав Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до вказаного наказу, зазначивши: «Звільнити 09 березня 2016 ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України». Крім того, суд стягнув з Міністерства доходів і зборів України на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 26 112,12 грн.
2.2. Зазначену вихідну допомогу позивач отримав лише 28 грудня 2016 року (у сумі 21 020,26 грн, в яку не включені суми утриманих податків і зборів), а тому має право на включення цієї суми до невиплачених сум, що належали до виплати у день звільнення.
3. 17 липня 2017 року Київський окружний адміністративний суд прийняв постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовив. Цю постанову залишив без змін ухвалою від 13 вересня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд.
4. Суди мотивували їхні рішення так:
4.1. З 24 квітня 2013 року до 9 березня 2016 року позивач проходив державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України.
4.2. 21 травня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 160, якою утворив ДФС як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів України шляхом перетворення.
4.3. 17 липня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 651-р, яким погодив пропозицію Голови ДФС про завершення здійснення заходів з утворення ДФС та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів України, що припиняється.
4.4. 28 серпня 2014 року згідно з наказом Міністерства доходів і зборів України від № 2085-о зі змінами, внесеними наказом від 29 вересня 2014 року № 2119-о, позивач звільнений із займаної посади з 29 вересня 2014 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штатної чисельності.
4.5. 22 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/14834/14, якою зазначені накази про звільнення позивача визнав протиправними та скасував, а позивача поновив на відповідній посаді з 29 вересня 2014 року.
4.6. 21 січня 2016 року Міністерство доходів і зборів України на виконання зазначеної постанови видало наказ № 5-о «Про виконання рішення суду» щодо поновлення позивача на посаді.
4.7. 19 грудня 2016 року через допущені Міністерством доходів і зборів України стосовно позивача порушення законодавства про працю він подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
4.8. 9 березня 2016 року Міністерство доходів і зборів України прийняло наказ № 21-о про звільнення позивача із займаної посади з таким формулюванням: «Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України», тобто без зазначення в наказі підстав звільнення, які позивач указав у його заяві.
4.9. Після отримання копії наказу від 9 березня 2016 року № 21-о позивач направив до ДФС засобами електронної пошти заяву від 24 березня 2016 року про проведення розрахунку. Того ж дня ДФС виплатила позивачеві грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24 квітня 2014 року до 23 квітня 2015 року включно, 26 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24 квітня 2015 року до 9 березня 2016 року включно та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19 серпня 2015 року до 18 серпня 2016 року включно. Вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку ДФС позивачеві не виплатила.
4.10. Відповідно до постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 826/5898/16 змінена підстава звільнення позивача та стягнута на його користь вихідна допомога у розмірі 26 112,12 грн, яка була виплачена позивачу з урахуванням утриманих податків і зборів 28 грудня 2016 року.
4.11. Через затримку виплати вихідної допомоги, що тривала, на думку позивача, з 25 березня 2016 року (з дня, наступного за днем отримання відповідачем заяви позивача про проведення розрахунку) до 28 грудня 2016 року включно (дня фактичної її виплати), позивач звернувся до суду з новим позовом - про стягнення середнього заробітку.
4.12. Через те, що зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінене на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, а таке виконання не регулюється нормами трудового права, до спірних правовідносин не застосовуються положення статей 116 і 117 КЗпП України
4.13. Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є : невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. За дотримання цих умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку включно.
5. Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 13 вересня 2017 року також зазначив, що право позивача на вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, передбаченого статтею 44 КЗпП України, виникло з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 зі змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, а не на підставі заяви про розрахунок від 24 березня 2016 року, як вважає позивач. Крім того, у тій заяві позивач не просив стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
6. 21 вересня 2017 року позивач подав касаційну скаргу. Просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Мотивував касаційну скаргу так:
6.1. Право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні виникло на підставі статті 44 КЗпП України внаслідок попередньо допущеного щодо нього порушення Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, що стало причиною подання позивачем заяви про звільнення від 19 лютого 2016 року.
6.2. Право на отримання вихідної допомоги при звільненні було порушене. Окружний адміністративний суд міста Києва захистив це право та згідно з постановою від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 стягнув з роботодавця на користь позивача таку допомогу. За умови правомірної поведінки відповідач мав виплатити позивачеві вихідну допомогу в день проведення розрахунку, тобто 24 березня 2016 року, а не на виконання судового рішення.
6.3. Указане відповідає висловленому у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 висновку Верховного Суду України, відповідно до якого після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробіт