Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 727/3856/18
провадження № 61-5323св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Решетова Віктора Вікторовича на постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 січня 2019 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору, визнання місця проживання дитини та відшкодування моральної шкоди.
Позов обгрунтований тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 липня 2010 року до 17 листопада 2017 року . Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З метою врегулювання відносин та уникнення суперечок між батьками сторони уклали договір щодо виконання батьківських прав, визначення місця проживання дитини від 16 лютого 2018 року ( далі -договір).
Відповідно до розділу 2 цього договору сторони домовилися, що дитина проживає почергово кожного місяця з одним з батьків, починаючи з 01 квітня 2018 року та виконання графіку починається з проживання дитини у матері.
Згідно з іншими умовами договору сторони не можуть чинити перешкоди у спілкування з дитиною, зобов?язуються виконувати всі умови договору.
Відповідно до пункту 4.3 договору в разі невиконання одним з батьків умов цього договору, договір вважається таким, що втратив свою юридичну силу та може бути переглянутий на користь іншого з батьків.
На виконання умов договору, 01 квітня 2018 року мати звернулась до відповідача з проханням передати їй сина, однак станом на день звернення з позовом до суду дитина їй не передана, відповідач постійно вчиняє сварки, придумує різні причини, щоб перешкоди її побаченням з сином, налаштовує сина проти матері, не передає їй сина відповідно до умов договору.
Враховуючи таку ситуацію, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір про проживання дитини та про участь у вихованні дитини від 16 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1 409,8 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався положеннями частин першої, третьої статті 651 ЦК України, частин першої, другої статті 141, частиною першої статті153СК України, частиною першої статті 12, частиною другою статті 15 Закону України "Про охорону дитинства", дійшов висновку про доведення позивачем невиконання ОСОБА_2 пунктів 2.2, 2.5, 2.11 договору щодо виконання батьківських обов`язків, визначення місця проживання дитини, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. 16 лютого 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 607, наявність підстав для розірвання правочину. Керуючись частиною першою статті 160, частинами першою, другою статті 161, частинами першою, третьою статті 171 СК України, статтею 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини суд першої інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 має переваги стосовно ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини, інтересами дитини, які повинні привалювати над інтересами батьків, унеможливлення в майбутньому маніпулювати місцем проживання дитини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважав недоведеним заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що поведінка ОСОБА_2 не дає підстав для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 січня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2018 року в частині розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. 16 лютого 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 607, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Чернівці з матір`ю ОСОБА_1 скасовано.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та визначення місця проживання дитини відмовлено.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, та постановивши нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів невиконання ОСОБА_2 пунктів 2.2, 2.5 умов договору, який укладено між сторонами у справі, щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. 16 лютого 2018 року, на які посилалась ОСОБА_1 . Тому й відсутні підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 653 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
09 березня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Решетов В. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 січня 2019 року, просив постанову апеляційного суду скасувати в частині розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. 16 лютого 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 607, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Чернівці з матір`ю ОСОБА_1 . Просив в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
18 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження у вказаній справі.
У квітні 2019 року справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно здійснив переоцінку доказів та дійшов висновку, що будь-яких об`єктивних даних про те, що поведінка батька свідчить про невиконання зобов`язань за договором від 16 лютого 2018 року у матеріалах справи немає, проте таке твердження не відповідає встановленим обставинам судом першої інстанції. Апеляційний суд не врахував, що ця справа стосується захисту прав дитини та її спілкування з матір`ю, а також не врахував поведінку батька.
Апеляційний суд мотивував рішення доказами (відео- та аудіозапис), які безпосередньо в судовому засіданні не досліджувались.
Суд не дослідив факт вчинення ОСОБА_2 фізичного та психічного насильства стосовно ОСОБА_1, які мають ознаки домашнього насильства, впливу на дитину з метою зміни ставлення до матері ОСОБА_1, душевного хвилювання ОСОБА_1 у зв`язку з неможливістю брати участь у вихованні дитини.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину четверту статті 29 ЦК України, статті 160-161 СК України, частину другу статті 11 Закону України "Про охорону дитинства".
Згідно з вказаними нормами матеріального права у разі якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини може бути визначено з одним з них. Таке тлумачення норм матеріального права сприяє розвитку дитини в умовах стабільності та спокою.
При визначенні місця проживання дитини інтереси дитини мають превалювати над інтересами батьків.
Аргументи інших учасників справи
18 квітня 2019 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Зазначає, що апеляційний суд розглянув справу в межах позовних вимог, дав належну оцінку доказам у справі та застосував до спірних правовідносин норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин та постановив судове рішення відповідно до вимог закону.
Син знаходиться на його повному утриманні та вихованні, він про нього піклується, лікує, займається вихованням. Син бажає проживати з ним, маму не вважає членом сім`ї, що підтверджується характеристикою зі школи, та висновком психолога, які є в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що не надано доказів про не виконання батьком зобов`язань за договором.
Є обгрунтованим висновок суду, що при укладенні договору сторони дотримали встановлений законодавством механізм визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 та здійснення батьківських прав.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга не містить доводи щодо законності та обгрунтованості судових рішень в частині відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині судові рішення не переглядаються.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 26 липня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції за № 1147, розірваний.
Від шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
16 лютого 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір про проживання дитини та про участь у вихованні дитини. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О. і зареєстрований в реєстрі за № 607.
Як встановлено судами, відповідно до договору місце проживання дитини визначити як місце проживання матері у квартирі АДРЕСА_1 та місце проживання батька у квартирі АДРЕСА_2 відповідно до графіку та черговості.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору батьки дійшли згоди, що проживання дитини в одного чи іншого з батьків відбувається за наступним графіком один календарний місяць з матір`ю, наступний календарний місяць з батьком.
Графік проживання дитини починається з 01 квітня 2018 року з проживання дитини з матір`ю.
Також пунктами 2.5, 2.11 договору передбачено, що під час перебування дитини за графіком та сторона з ким перебуває дитина, не може забороняти іншій стороні бачити та навідувати дитину або встановлювати обмеження за часом відвідування, а також при бажанні дитини не може перешкоджати іншій стороні брати дитину на прогулянку. Якщо під час перебування дитини згідно графіку, стороні з ким перебуває дитина, необхідно відлучитися у відрядження або у справах за межі міста Чернівці довше ніж на 8 годин, то на час його відсутності дитина передається іншій стороні.
В разі невиконання одним з батьків умов цього договору, він рахується таким, що втратив свою юридичну силу та може бути переглянутий на користь іншого з батьків (пункт 3.4. договору).
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проживає в окремій квартирі, яку винаймає. Умови проживання задовільні, у помешканні чисто, прибрано. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний конфлікт, відповідач періодично вчиняє фізичну та психологічну розправу над дружиною в присутності сина.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 23 січня 2018 року службою у справах дітей за місцем проживання ОСОБА_2 створено всі умови для виховання, розвитку та проживання дитини.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Чернівецької міської ради № 01/02-24/2197 від 31 серпня 2018 року ОСОБА_2 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, бере активну участь у вихованні, лікуванні сина.
Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, із матір?ю ОСОБА_1, не порушуючи права батька ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Між сторонами у справі існує конфлікт особистого характеру та з приводу виховання та місця проживання сина в зв?язку з чим були залучені різні соціальні служби м. Чернівців.
Суд апеляційної інстанції встановив, що дитина відмовляється проживати з матір`ю ОСОБА_1 та залишати місце проживання батька ОСОБА_2 .
У матеріалах справи відсутні докази невиконання ОСОБА_2 пунктів 2.2, 2.5 договору щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, на які посилалась ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову в цій справі є розірвання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М. О. 16 лютого 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 607 (далі - Договір), а також визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1, відшкодування моральної шкоди.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"(далі - Закон) на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Згідно з частиною четвертою статті 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.