Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 185/1265/17
провадження № 61- 39194св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року у складі судді Бабій С. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня
2018 рокуу складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С.,
Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2015 року вона уклала
з ОСОБА_2 договір позики грошей, згідно з умовами якого передала останньому грошові кошти у розмірі 32 000,00 грн, строк повернення -
до 25 серпня 2018 року. Договір укладений у простій письмовій формі.
25 серпня 2015 року для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 між нею та ОСОБА_3 укладений договір поруки, за яким ОСОБА_3 разом
з ОСОБА_2 відповідають за зобов`язаннями ОСОБА_2
за вказаним договором позики як солідарні боржники в обсязі 1 000,00 грн.
Згідно з пунктом 4.4 цього договору позики, у разі порушення строків повернення позики позичальник сплачує відсотки, які складають 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочки.
Зазначала, що ОСОБА_2 не виконує належним чином умови договору.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2
та ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 217 787,50 грн.
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору позику недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що при укладанні договору позики грошей від 25 серпня 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 навмисно ввели його
в оману щодо істотних умов договору.
Зазначав, що він належно виконував умови спірного договору та повернув ОСОБА_1 всю суму позики на її картковий рахунок у ПАТ КБ "ПриватБанк"
№ НОМЕР_1 , що підтверджується платіжними чеками.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір позики грошей, укладений між ним та ОСОБА_1 25 серпня 2015 року.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 03 травня 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2
до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним до спільного розгляду
з первісним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року у розмірі 1 000,00 грн у тому числі: 0 грн - сума позики, 1 000,00 грн - сума процентів.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року у сумі 152 632,00 грн, з яких:
29 320,00 грн - сума позики, 123 312,00 грн - проценти.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі
1 526,32 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, грошові кошти
у встановлений договором строк не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів
на підтвердження його позовних вимог, тому зустрічні позовні вимоги
не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення міськрайонного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правильно встановлено характер спірних правовідносин. ОСОБА_2 має заборгованість за договором позики та доказів його повного погашення
не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.
УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, належним чином не встановив фактичні обставини справи та безпідставно стягнув з нього заборгованість за договором позики, оскільки до моменту звернення позивача до суду він позику повернув,
що підтверджується відповідними платіжними документами.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 32 000 грн, а останній зобов`язався повернути зазначену суму частками по 890 грн у місяць з першого по тридцять п`ятий платіж,
а тридцять шостий платіж, 850 грн, - до 25 серпня 2018 року. Повернення грошових коштів вносяться позичальником на картковий рахунок позикодавця
№ 5168 7555 НОМЕР_2 (а.с. 5).
На підтвердження укладання зазначеного договору ОСОБА_2 написав розписку про отримання ним від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 32 000 грн (а.с. 6).
25 серпня 2015 року для забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики між ОСОБА_1 між та ОСОБА_3 укладений договір поруки, відповідно до умов якого остання разом з ОСОБА_2 відповідають за зобов`язаннями ОСОБА_2 за договором позики перед ОСОБА_1
як солідарні боржники у розмірі 1 000 грн (а.с. 7).
Згідно із квитанціям на виконання вказаного договору позики ОСОБА_2 сплатив 2 680 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 за квитанціями:
від 21 вересня 2015 року № 21002015150640 на суму 798 грн, від 21 вересня
2015 року № 21092015150056 на суму 98 грн, від 25 жовтня 2015 року
№ 25102015102730 на суму 891 грн, від 24 листопада 2015 року
№ 24112015162759 на суму 893 грн (а.с. 34, 36, 37, 38).
Інші квитанції, надані ОСОБА_2, є неналежними доказами сплати боргових зобов`язань за договором позики від 25 серпня року 2015 року, оскільки кошти сплачені на неналежні карткові рахунки (а.с. 32, 33, 35, 39, 40, 41, 42).
Відповідачем надано квитанції про сплату боргу на загальну суму 2 680,00 грн, заборгованість за тілом кредиту становить 29 320 грн, за процентами -
124 312,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані
і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються
в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним