Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
місто Київ
справа № 522/3541/15-ц
провадження № 61-31599св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, Юридичний департамент Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2017 року у складі судді Чернявської Л. М., ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому був нею уточнений, до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу квартири та автомобіля недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 24 листопада 1990 року до 28 жовтня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 червня 1997 року та іншого договору купівлі-продажу від 12 червня 1997 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
17 серпня 2007 року подружжя придбало автомобіль марки Honda CR-V, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 січня 2010 року ОСОБА_1 продала та передала у власність, а ОСОБА_2 купила та прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
За довідкою купівлі-продажу від 12 березня 2010 року за заявою до органу реєстрації транспортних засобів ОСОБА_1 перереєструвала автомобіль марки Honda CR-V, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, на ім`я своєї дочки ОСОБА_2 .
Позивач, ОСОБА_1, стверджує, що зазначені правочини укладені фіктивно, без наміру настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Основною метою укладення зазначених правочинів було збереження квартири та автомобіля за позивачем та унеможливлення звернення стягнення на це майно банком у рахунок виконання кредитних зобов`язань позивача.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач позов не визнала, вважала його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності автомобіль. В обґрунтування позову посилалася на те, що позивач перешкоджає у вільному користуванню належним відповідачу автомобілем, відмовилася повертати ключі та технічний паспорт на автомобіль, з огляду на що відповідач змушена звернутися до суду із позовом.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2015 року позови об`єднані в одне провадження.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року, первісний позов задоволено, визнано поважними причини пропуску позовної давності; визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, недійсним і таким, що був укладений фіктивно, без наміру настання реальних правових наслідків, обумовлених ним. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру та відновлено реєстрацію права власності за позивачем.
Визнано договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, автомобіля марки Honda CR-V, 2007 року випуску, VIN номер НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, недійсним та таким, що був укладений фіктивно, без наміру настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Визнано свідоцтво від 12 березня 2010 року, НОМЕР_4, про реєстрацію спірного транспортного засобу недійсним та відновлено право власності ОСОБА_1 .
У задоволені об`єднаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_1 не мала наміру відчужувати належне їй майно, а, укладаючи договори купівлі-продажу спірного майна із своєю дочкою ОСОБА_2, мала на той час на меті не дати можливості її кредиторам передчасно допустити звернення стягнення на спірне майно.
Визнаючи поважними причини пропуску позовної давності, суд послався на те, що ОСОБА_2 після укладення спірних договорів, вчиняла дії з повернення отриманого майна, яке було відчужене на її користь. Відповідач дотрималася умов угоди між сторонами фіктивного правочину, чим припинила перебіг позовної давності. Проте пред`явлення у квітні 2015 року ОСОБА_2 позову про усунення перешкод у здійснені права користування розриває попередні домовленості між сторонами фіктивних правочинів, а отже поновлює перебіг позовної давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що право позивача у зв`язку із укладенням оспорюваних договорів є порушеним. Як встановлено судами, метою укладення договорів є уникнення виконання зобов`язань перед банківською установою, отже порушено право саме банку, а не позивача. Крім того, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити відсутність внутрішньої волі на досягнення відповідного правового результату у обох сторін, водночас про фіктивність спірних правочинів було відомо лише ОСОБА_1 . Також суд першої інстанції під час розгляду справи безпідставно послався на показання свідків, оскільки відповідно до вимоги статті 218 ЦК України заперечення факту вчинення правочину, оспорювання його окремих частин не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Суди дійшли помилкових висновків про переривання у 2014 році позовної давності і не врахували, що оспорювані правочини укладені у 2009, 2010 роках, тому позовна давність спливла.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2017 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24 листопада 1990 року до 28 жовтня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, шлюб між ними розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2014 року у справі № 522/17256/14-ц.
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 12 червня 1997 року, під реєстровим
№ 7-1231, та договору купівлі-продажу, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 12 червня 1997 року, за реєстровим
№ 7-1234, що зареєстровані в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 18 червня 1997 року, ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
17 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали автомобіль марки Honda CR-V, 2007 року випуску, VIN-номер НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нікітюк О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 101, ОСОБА_1 продає та передає у власність, а ОСОБА_2 купує та приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 .
У зазначеному договорі загальна вартість нерухомого майна (квартири) визначена у 21 033, 00 грн, продаж квартири вчинено за 22 000, 00 грн.
Відповідно до довідки купівлі-продажу від 12 березня 2010 року за заявою до органу реєстрації транспортних засобів ОСОБА_1 перереєструвала автомобіль марки Honda CR-V, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, сірого кольору, на дочку ОСОБА_2 .
На підставі пояснень свідків судом встановлено, що спірні договори укладені між сторонами спору у зв`язку з необхідністю збереження майна від звернення стягнення банків-кредиторів.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.