Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 333/1858/17
провадження № 61-37650св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2017 року у складі судді Наумової І. Й. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна, про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним.
В позовній заяві зазначав, що перебував з відповідачем у шлюбі з 28 вересня 1991 року. У шлюбі в 1992 році народилась донька ОСОБА_3 . Шлюб між сторонами розірвано 21 березня 2014 року.
Розірвання шлюбу мало фіктивний характер, наміру припинити шлюбні та сімейні відносини вони не мали. Метою розірвання шлюбу було захист майна від претензій кредиторів. З квітня 2016 року шлюбні та сімейні відносини з відповідачем припинено. Вони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, майже не спілкуються.
За час шлюбу за спільні кошти сім`ї придбане майно, що належало їм на праві спільної сумісної власності, зокрема: 1. Приміщення АДРЕСА_1, вартістю 2 080 000 грн; 2. Квартира АДРЕСА_2, загальною площею 71,04 кв. м, вартістю 1 040 000 грн; 3. Автомобіль легковий (універсал) марки Mitsubishi модель Outlander, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 234 000 грн; 4. Автомобіль вантажний (фургон) марки ЗАЗ модель НОМЕР_2, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, вартістю 130 000 грн; 5. Садовий будинок загальною площею 117,4 кв. м, разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 78 000 грн; 6. 17/100 часток нерухомого майна, літ З, а саме: склад № 1 площею 17,0 кв. м, що складає 2/25 частини літ. З, склад № 1-А площею 19,1 кв. м, що складає 9/100 частини літ. З, за адресою: АДРЕСА_6, вартістю 260 000 грн; 7. Кіоск-магазин на авторинку "Слов`янський" за адресою: АДРЕСА_6, вартістю 78 000 грн; 8. Капітальний гараж-бокс розміром 9,0 м х 15,0 м за адресою: АДРЕСА_7, вартістю 390 000 грн. Все перелічене майно, окрім автомобіля марки ЗАЗ модель НОМЕР_2, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, було зареєстровано на відповідача.
В травні 2016 року він звернувся до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з позовом про поділ переліченого майна. Під час розгляду справи № 333/2316/16-ц відповідач надала до справи договір про розподіл майна подружжя, посвідчений 04 квітня 2014 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С.
Відповідно до цього договору у його приватну власність перейшов автомобіль марки ЗАЗ модель НОМЕР_2, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 . В приватну власність відповідача перейшло майно: автомобіль легковий (універсал) марки Mitsubishi модель Outlander, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; садовий будинок загальною площею 117,4 кв. м, разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_2, загальною площею 71,04 кв. м; 17/100 часток нерухомого майна, літ З, а саме: склад № 1 площею 17,0 кв. м, що складає 2/25 частини літ. З, склад № 1-А площею 19,1 кв. м, що складає 9/100 частини літ. З, за адресою: АДРЕСА_6 ; приміщення АДРЕСА_1 .
Вважав, що договір про розподіл майна подружжя від 04 квітня 2014 року є недійсним, оскільки укладений внаслідок обману.
Під час шлюбу він та відповідач для ведення бізнесу брали кредити в різних банках, а також у родичів та друзів. Станом на 2014 рік в сім`ї виникли значні боргові зобов`язання перед банками та фізичними особами, які погрожували звернути стягнення на майно. З метою збереження майна, вони оформили розірвання шлюбу та розподіл майна, таким чином, що майже все майно перейшло у власність до відповідача. При цьому відповідач запевняла його, що розірвання шлюбу буде фіктивним, а майно залишиться в сім`ї та буде їх спільною власністю.
В договорі про розподіл майна від 04 квітня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом, стоїть його підпис, але він не пам`ятає такої події. Про дійсний зміст цього договору та про наслідки його укладення він дізнався в квітні 2016 року, після того, як відповідач сповістила його, що вона не має наміру жити з ним, а також, що все майно належить їй на підставі договору про розподіл майна подружжя від 04 квітня 2014 року.
Вважав, що відповідач ввела його в оману стосовно істотних умов договору, прав та обов`язків за цим договором перед укладенням договору про розподіл майна подружжя, бо мала на меті заволодіти особисто всім майном та спонукала його підписати у нотаріуса документи про оформлення всього наявного майна на своє ім`я.
Посилаючись на викладені обставини, просив суд визнати недійсним укладений 04 квітня 2014 року між ним та відповідачем договір про розподіл майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою Л. С.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту введення позивача в оману під час укладення оспорюваного правочину. Позивач не навів жодних доказів, яким чином вдався до омани при укладені договору відповідач. Мотиви, з яких позивач вирішив укласти оспорюваний договір не мають правового значення і не доводять недійсності правочину. Сторони до укладення договору про розподіл майна подружжя 04 квітня 2014 року обговорювали умови укладення такого договору, дійшли згоди щодо його умов та обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Комунарського районного суду міста Запоріжжя.
02 липня 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що договір про розподіл майна подружжя від 04 квітня 2014 року було укладено внаслідок обману з боку ОСОБА_2 .
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2018 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просить залишити рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 28 вересня 1991 року.
21 березня 2014 року шлюб між ними було розірвано.
04 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір про розподіл майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1500.
В пункті 4 оспорюваного договору про розподіл майна подружжя зазначено, що сторони діючи свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, погроз чи насильства, розуміючи значення своїх дій, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір, розподілили спільне сумісне майно, набуте в зареєстрованому шлюбі.
Пунктом 5 зазначеного договору визначено перелік майна, яке переходить у власність позивача та відповідача.
В пункті 6 оспорюваного договору визначено, що сторони підтвердили, що майно, яке розподіляється за цим договором є їх спільною сумісною власністю, а після укладення цього договору про поділ майна, право сумісної власності сторін на зазначене в ньому майно припиняється.
Пунктом 12 оспорюваного договору зазначено, що договір складено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а інші, викладені на спеціальних бланках нотаріальних документів, видаються сторонам.
Договір містить особисті підписи сторін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.