Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 480/1449/18
провадження № 61-6487 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Іванова Тетяна Вікторівна,
відповідач - Миколаївська обласна психіатрична лікарня № 2 Миколаївської обласної ради,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Галущенка О. І., Лівінського І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 Миколаївської обласної ради (далі - Миколаївська ОПЛ № 2), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з 2005 року працював
у Миколаївській ОПЛ № 2 на посаді медичної сестри по догляду за хворими, а пізніше старшої медичної сестри у відділенні з посиленим наглядом. 30 березня 2016 року він власноруч, але під тиском відповідача, що його звільнять за прогул, написав заяву про звільнення у зв`язку з укладенням контракту на проходження військової служби до закінчення особливого періоду та його було звільнено з роботи, про що видано наказ від 07 квітня 2016 року № 41-к.
У січні 2017 року він отримав трудову книжку, у якій зроблено неправильний запис про підстави звільнення: зазначено пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України, який передбачає закінчення строку трудового договору, замість вірного пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Крім того, позивач зазначав, що його звільнено 30 березня 2016 року на підставі наказу від 07 квітня 2016 року № 41-к, тобто наказ був виданий після його звільнення.
Також вважав звільнення незаконним через неврахування роботодавцем гарантій збереження місця роботи та середнього заробітку, оскільки він вступив на військову службу за призовом під час дії особливого періоду, що гарантовано частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною третьою статті 119 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївській ОПЛ № 2 від 30 березня 2016 року № 41-к
у частині звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити його на раніше займаній посаді або іншій рівнозначній посаді та стягнути з Миколаївської ОПЛ № 2 середній заробіток за час вимушеного прогулу й вирішити питання понесених ним судових витрат. Також просив поновити строк звернення до суду з цим позовом, пропущений з поважних причин, оскільки про порушення своїх прав дізнався у січні 2017 року, проте до кінця липня 2018 року був військовослужбовцем і не мав можливості як звернутися до суду самостійно, так і отримати правову допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області у складі судді Терентьєва Г. В. від 05 грудня 2019 року (з урахуванням ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 грудня
2019 року про виправлення описки) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Наказ Миколаївської ОПЛ № 2 від 07 квітня 2016 року за № 41-к у частині звільнення старшої медичної сестри у відділенні з посиленим наглядом ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП Українивизнано незаконним і скасовано.
ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді старшої медичної сестри
у відділенні з посиленим наглядом у Миколаївській ОПЛ № 2 або на іншій рівнозначній посаді за вибором позивача з 30 березня 2016 року.
Стягнуто з Миколаївської ОПЛ № 2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2016 року
по 05 грудня 2019 року, визначити податки і обов`язкові збори,
що підлягають сплаті в дохід держави.
Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі
та присудженої ОСОБА_1 виплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 4 460,25 грн з урахуванням податків та обов`язкових зборів.
Стягнуто з Миколаївської ОПЛ № 2 судовий збір у дохід держави у розмірі 768,40 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача
з 30 березня 2016 року у зв`язку зі вступом на військову службу
за контрактом до лав Збройних Сил України є незаконним, оскільки на нього поширюються гарантії збереження за ним місця роботи, встановлені статтею 119 КЗпП України та статтею 39 Закону України
"Про військовий обов`язок та військову службу". Отже, відповідач зобов`язаний поновити трудові права позивача щодо збереження за ним місця роботи та виплати йому середнього заробітку за час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. При цьому суд першої інстанції врахував неточності поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення.
Виходячи з положень статті 235 КЗпП України на користь позивача суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислений відповідачем.
Разом з цим, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат не підлягає задоволенню, так як до позовної заяви не додано доказів, що свідчать про оплату витрат на професійну правничу допомогу, а від сплати судового збору позивач звільнений
на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу Миколаївської ОПЛ № 2 задоволено. Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 грудня
2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задовленні позову ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано Миколаївській ОПЛ № 2 за рахунок держави 2 114,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи та не застосував статтю
233 КЗпП України. При цьому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача є незаконним, водночас, наведені позивачем причини пропуску місячного строку на звернення до суду, є неповажними.
Перебування позивача на військовій службі, проходження спеціальних навчань та проживання на території військової частини, як і участь в антитерористичній операції з грудня 2017 року по березень 2018 року, не є об`єктивними перешкодами та не свідчать про відсутність можливості для вчасного оскарження свого звільнення, а тому відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду зі вказаним позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 березня 2020 року і залишити
в силі рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області
від 05 грудня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 480/1449/18 із Миколаївського районного суду Миколаївської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд надав невірну оцінку тому, що наведені причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, оскільки позивач перебував на військовій службі з 31 березня 2016 року по 27 липня 2018 року, брав участь в зоні антитерористичні операції (далі - АТО) на сході України з 09 грудня
2017 року по 21 березня 2018 року.
Крім того, вказує, що у січні 2017 року звертався з позовом до адміністративного суду, але ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року йому відмовлено у відкритті провадження, так як справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому, на його адресу реєстрації не надходили повістки або виклики від цього суду та вже після звільнення із військової служби він скористався професійною правничою допомогою, дізнався про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, зібравши усі документи, пред`явив позов до районного суду.
Також посилається на висновки Верховного Суду у подібних справах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу, та пояснення на відзив
У червні 2020 року Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказує, що при поданні позовної заяви до суду першої інстанції
ОСОБА_1 не звертався із заявою про поновлення строків для звернення до суду, тому судом апеляційної інстанції було повністю досліджено матеріали справи та ухвалено законне судове рішення.
У липні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшли письмові пояснення від представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Т. В., на відзив Головного управління Державна казначейська служба України у Миколаївській області, в яких зазначається, що наведені у відзиві доводи є необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам справи, оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 у прохальній частині (першим пунктом) просив суд поновити пропущений з поважних причин строк для звернення до суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 грудня 2005 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в Миколаївську обласну психіатричну лікарню № 2 на посаду медичної сестри по догляду за хворими, 26 травня 2014 року переведений на посаду старшої медичної сестри (а. с. 4).
30 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до головного лікаря Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 із заявою, в якій просив звільнити його з роботи у зв`язку з прийняттям на контрактну службу
(а. с. 53).
Наказом головного лікаря Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 від 07 квітня 2016 року № 41-к ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом до Збройних сил України (а. с. 52).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А3163 № 21-РС від 31 березня 2016 року ОСОБА_1 прийнято у добровільному порядку на військову службу за контрактом та призначено курсантом навчального взводу навчальної роти військової частини А 3163 (а. с. 7).
31 березня 2016 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних силах України. Згідно з умовами вказаного контракту він є строковим та укладається на термін до закінчення особливого періоду (а. с. 8).
Копією довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 25 травня 2018 року № 549/7 підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 09 грудня 2017 року
по 21 березня 2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а. с. 13).
Відповідно копії витягу із наказу командира військової частини А2062
від 27 липня 2018 року № 174 старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини А2062 від 20 липня 2018 року № 74-РС у запас і направлено для зарахування на військовий облік (а. с. 12).
З наданої відповідачем довідки № 483 вбачається, що середній заробіток позивача ОСОБА_1 за 2016 рік складає 4 460,25 грн (а. с. 49).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.