Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 572/1157/19
провадження № 61-5466св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки і піклування Сарненської районної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі судді Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Сарненської районної державної адміністрації (далі - Орган опіки та піклування Сарненської РДА), про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтовувала тим, що з 2005 року по 2014 рік ОСОБА_2 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4, згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_2 батьком записаний ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю та перебуває на повному її утриманні. Відповідач не проявляє батьківської уваги відносно сина, не дбає про його виховання та розвиток.
Також позивач вказувала, що згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 17 жовтня 2018 року в помешканні сім`ї ОСОБА_2 створені задовільні умови проживання, ОСОБА_2 не спілкується з малолітнім сином останні 5 років, матеріально не виховує та не допомагає йому. Окрім цього, відповідач відбуває покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України. Згідно з висновком Органу опіки та піклування Сарненської РДА від 04 квітня 2019 року № 15/01/15-315 останній вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 .
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 768,40 грн судового збору.
Суд першої інстанції не вбачав у діях відповідача почуття відповідальності за майбутнє дитини, за її долю, вважав, що він дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків, тому суд вирішив, що є всі підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що клопотання з аналогічних підстав вже розглянуто судом, підстави для його повторного вирішення відсутні. Оскільки вимоги ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху від 12 лютого 2020 року скаржником не виконано, тому апеляційну скаргу на підставі статей 185, 260, 357, 381, 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) слід визнати неподаною та повернути особі, яка її подала.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для розгляду.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на статті 136, 392 ЦПК України, статті 5, 8 Закону України "Про судовий збір", зазначає, що доводи апеляційного суду щодо повернення йому апеляційної скарги порушують норми матеріального та процесуального права, зокрема судом не враховано норму статті 8 Закону України "Про судовий збір", а саме пункт 1 частини першої цієї статті, згідно з якою, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за такої умови: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. ОСОБА_2 на даний час відбуває покарання у ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", згідно з інформацією якої у нього відсутні кошти на його особовому рахунку. Таким чином, майновий стан відповідача не є задовільним та перешкоджав сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, неналежним чином оцінив докази на підтвердження скрутного майнового стану ОСОБА_2, у результаті чого постановив незаконну ухвалу про повернення йому апеляційної скарги.
Станом на дату розгляду цієї справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від інших учасників не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи № 572/1157/19 із Сарненського районного суду Рівненської області, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2020 року матеріали справи № 572/1157/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з практикою ЄСПЛ у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" від 20 лютого 2014 року).